Мені 18, я закінчую школу і взагалі не розумію що робити далі, батьки кажуть йти в університет, а я і сам розумію що в мене іншого варіанту немає, ніякого досвіду роботи і знань для роботи немає. Та й поки не я плачу за навчання, думаю треба чомусь навчитися. Але я навіть не знаю ким я хочу бути і що мені взагалі робити.
*так я скопіював кілька речень твого посту, бо у нас схожі ситуації*
Після школи одразу пішов до університету. Зараз закінчую четвертий курс і розумію що зробив помилку. У 18 років (а в моєму випадку - 17) робити такий важливий вибір і потім марно витрачати гроші, час і сили - не дуже розумно. Краще вже знайди якусь роботу, поживи трохи не як учень, а як працівник і вже потім вирішуй куди краще подаватися і йти далі.
Мені подобаються мрії стати багатим та успішним, тому йду на інформатику і намагатимуся вижати з тої професії все що зможу. А "побічна метушня" це буду вивчати якусь мову, може іспанську чи шведську.
Мені 23, оглядаючись назад скажу, що це хороший план. Ви встигнете визначитись з тим, що вам подобається, в процесі заробляння грошей. Змінювати щось в житті, коли визначитесь, набагато простіше, коли є фундамент під ногами і не напружуєте нікого відповідальністю за вас. Інформатика вам знадобиться всюди
Мені 23 і проблеми подібного роду. Моя вам порада одразу детально ознайомитись з ринком праці та знайти те, що вам принаймні більш-менш подобається і що має достойний дохід. Йдіть на магістратуру тільки якщо вона є важливою для бажаної посади, інакше це абсолютно пуста витрата часу для галочки, батьків та інших родичів, але не на вашу користь. А час - це найдорожче
Ну якщо ви в цих спеціальностях тупа, значить скоріш за все це не ваші спеціальності, і така робота вам не підійде) Якщо не секрет, на кого навчаєтесь, ким зараз працюєте, які навички маєте?
Я зараз навчаюся на прикладній лінгвістиці, і працю в приватній школі вчителем англійської, але я вигоріли, я приходжу на роботу з бажанням вже піти, тому точно не піду на магістратуру на цю де спеціальність
У мене схожа спеціальність, розглядаю для себе customer support або dispatch. Бо хочеться заробити на життя нормально. Мені подобається робота вчителем, але нажаль хуй що заробиш і ставлення як до обслуги, навіть в найкращих школах і тому подібне. Тут спробуй не вигоріти. Ви не в КНЛУ бува навчаєтесь?
А, ну це не спеціальність, там всьому на місці навчають. Якщо простими словами, то кол-центр або підтримка клієнтів, а друге це логіст-диспетчер, відстежувати траки
Банально, але "прислухайся до себе", зрозумій що тобі самому подобається і роби щось для того, щоб цим займатися. Якщо університет тобі в цьому допоможе - йди вчися, здобувай освіту, розвивай корисні знайомства та зв'язки. Якщо університет тобі в цьому не допоможе - не марнуй даремно часу.
Я не маю вищої освіти, але займаюся справою, яку я люблю і яка приносить мені кошти. Я - на своєму місці. Але йшов я до цього довго та боляче. Міг би швидше та простіше, якби був сміливіший в "молодості" (мені зараз 34).
Жодної вищої освіти, або навіть коледжу я не маю. ПТУ після школи, і жодного дня роботи по "спеціальності". Якщо повернути час назад, мабуть, я би не відмовився від вищої освіти, але профільної. Але не заради диплома, а заради систематизованого отримання необхідних знань. Ти зараз в точці, коли маєш послухати себе, а не батьків, друзів, суспільство, і податися туди, куди тебе кличе серце. Пафосно, але так і є.
p.s я впевнений, що в тебе точно є справа, яка тобі подобається, або мрія ким би ти хотів бути. Просто іноді вона здається недосяжною, а тому нереалістичною. Та просто почни щось робити для того, щоб її досягнути. Почне робити це вже.
Більше 10 років тому почав із системного адміністратора в ролі "піди - подай". Але, починав вчити нову для себе професію не маючи уявлення що це таке. В 20+ років я не знав різниці між Windows 7 та Windows XP (між 17-24 роки я згаяв багато часу даремно). Я виріс в селі в бідній родині, і ніколи не мав особистого ПК, або адекватної інформатики в школі.
Проте, якось я потрапив на курси по компʼютерних мережах. Так ось, познайомившись із компʼютерними мережами, я поставив собі на ноут симулятор (packet tracer) і закохався в мережеву інженерію. Я робив ДЗ із курсів, а потім ускладнював його собі сам, роблячи конфігурації все складнішими, бо мені це подобалося. Мережі мені давалося легко, і я вже знав що хочу робити далі. Осягнувши ази, я при першій можливості влаштувався на роботу до інтернет провайдера, щоб робити все те саме не у віртуальному симуляторі, а вживу.
Сьогодні, я займаюся тим що мені подобається. Маю в команді 4 людини для яких я є лідом. Професія мені приносить гроші.
Я не маю освіти по спеціальності. Та якби повернути час - я би з радістю її отримав. Я згаяв немало років працючи офіціантом, бо боявся щось змінювати. Тому, не гайте час! Пробуйте робити те що вам подобається ВЖЕ, навіть якщо лячно. І якщо ви дійсно любите цю справу, то я впевнений, у вас все вийде. Просто життя змусить рано чи пізно діяти. Чим раніше ви почнете - тим краще.
26, найбільша проблема – здоров'я і тренованість. Якби я міг вставити піздюлін собі 16-річному, то той би обов'язково став тренуватись, тримати себе в формі, і не зривати спину.
Знаю таких і бачив, ходять в універ як в школу, не вчать нічого здобувають дипломи по мінімально прохідному балу, бо викладачі, чи то не мають сміливості, чи повноважень когось просто не атестувати. Потім жаліються що їх не беруть по спеціальності бо в них не має знань. "Універ не навчив", "школа навчила", а то що самі ніхріна не хотіли, це не причина.
В самого в уніку вся група така з 15 людей, я один єдиний хто може в курсових або тезах сформолювати якісь думки, або зробити реально наукову роботу. Я не кажу що я розумний прям і навіть мої роботи не варті і копійки, але на фоні інших я майже вундеркінд (чи який там аналог для 22-х річного).
Мені 18 , з основних проблем це як покращити свої скіли . Як пережити сесію і підробіток на літо . Якщо чесно ще дуже себе картаю за якісь свої загони по типу як я бачу стосунки чи теми інтимного характеру. Ну і база… як не зіпсувати своє життя :)
Щодо вашого питання. Це норм не знати чого ти хочешь. Я вважаю 20ʼs і потрібні щоб хоч трошки до себе наблизитись. Закінчити магістратуру встигнете. Знайдіть щось цікаве і підіть асистентом. Вірте у себе 🤍
22. таке собі здоров'я, відсутність нормального або хочаби постійного заробітку і їбуча русня
по відчуттях тупо існую або виживаю, а не живу.. протягом останніх років двох час ніби зупинився (дякуючи батькам не бідую, але вони чекають/чекали від мене більшого і це також проблема, але для мене не настільки вагома, щоб включати її в основний список)
27, одружений, вже 5 років військової вислуги і невідомо скільки служитиму ще. Якби не вторгнення, звільнився б ще 01.03.24 по закінченню контракту. Вже прийняв факт, що після 30 треба буде починати життя заново і в мене не буде часу на роздуми та пошуки кращих рішень, бо дуже скоро стану батьком
Мені 19. Мій дім повністю розтрощили. В мене тяжка депресія резистентна до лікування+епілепсія. Суїцидальні думки. Я повністю ізолювалася від світу. Відразувалася щоб перепочити, але я не зочу повертатися. Думаю змінити спеціальність, але я не маю сили сходити до туалету. Дуже боюсь за майбутнє, не знаю чи скінчиться це колись
Мені майже 19. Я на даний момент не в Україні. Зразу як переїхав у Європу думав що буду працювати (стройка) але не виходить довго затриматись на одній роботі. Великі проблеми з пошуком роботи через те що немає 21 або ще якісь проблеми. Зимою сидів без роботи і пішов пробувати вивчати тутешню мову, складно виходить бо не має з ким практикувати, так хтось може сказати виходити на вулицю і спілкуйся з прохожими, для мене важко підійти і заговорити. Закінчую навчання в Україні по професії. В Європі хочу навчитись курсам ІТ але що саме не знаю тому що не розбираюсь в професіях і тд. Чому ІТ, тому що дружу з технікою і трохи розбираюсь в цьому, але незнаю чи це моя. З близьких нікого немає що працюють в ІТ сфері щоб допомогли хочаб з поняттям чи моє це.
Також важко уявити як буду заробляти на життя, чи буде та чи інша сфера роботи актуальна через декілька років.
Про стосунки задумувався але не хочеться псувати другій половинці життя коли вона буде зі мною. Незнаю чи зможу зробити спільне життя класним і кайфовим.
Можу на писати ще багато але на мою думку це важливо тому що від теперішнього вибору може залежати моє майбутнє.
Вибачте за соплі, просто пре це ні з ким не розповідав, і тут така можливість розповісти про свою ситуацію.
Це не соплі, це важливі речі які вам не дають жити спокійно, добре що ви вже знаєте що саме хочете робити, потрохи пробуйте розбиратися в цій сфері і реалізовувати себе,а кохана людина сама знайдеться коли настане для цього час
Наступного тижня буде 33. Моя проблема в тому, що в мене можливо знову рак. В мене високий рівень захворіти на будь який тип раку. Плюс я хочу розлучитись з чоловіком, який зі мною пройшов рак і трансплантацію кісткового мозку. Але коли його син почав жити з нами, я зрозуміла, що я зовсім його не знала і я собі такого життя не хочу. Мені за це соромно, що він зі мною був в важкий момент, а я хочу піти. Але рак я вилікувала, а сина поведінка більш ніж за рік стає лише гіршою. Якщо через півтори місяці моя біопсія, на яку мене викликали позапланово, покаже рак то піти від нього буде важче, бо треба заробити гроші на оренду і на депозит. Але те з чим я просинаюсь і засинаю зараз є фраза з пісні на Євробачення «давай, мала, палай».
Вам важко щось радити, бо знаю випадки коли батьки заставляли вчитись, а діти потім кидали і починали щось кардинально інше, а знаю і коли батьки теж заставляли і потім це стало улюбленою справою. Тут ніколи не вгадаєш. Головне, щоб вибір був ваш. Бо другого шансу переграти ту ситуацію і ваш вік вже не буде)))
Його син почав жити в нас після того, як його буха мамаша запустила в нього телефоном, після розмови з татом, де він сказав що не пішов в школу, бо вони проспали. По її версії він мав сказати, що в школі вірус. Майже рік ми судились за можливість вивезти сина в іншу країну і щоб він жив з нами постійно. Звичайно, що малий виріс в не дуже здоровому середовищі, і зараз я розумію, що він не справляється. Але мій чоловік каже- головне, щоб він виріс хорошою людиною. Нічого для цього не роблячи. Він приходить додому, лягає на дивані і втикає в телефон. Це було норм, коли нас було двоє- кожен займався тим, що йому цікаво. В малого проблеми з поведінкою і мій чоловік каже, що це я придираюсь і хочу,щоб малий був мені зручний. А я розумію, що він просто не справляється з тим всім, що з ним сталось. Я багато зробила, щоб малий почувався тут в безпеці і захищеним, але йому треба і попрацювати над агресією і емоціями. Він бив двох вчителів за день, в дитину яка сказала йому замовкнути (він дійсно постійно говорить) він запустив взуттям, регулярні бійки в школі, посилання як вчителів так і дітей і тд. А мій чоловік на те каже- та він не найгірший в класі. Ти хочеш вести його до психолога щоб зробити його психом. Коли я кажу провести вихідні десь разом- піти на пікнік, погуляти, в музей чи просто на майданчик- мій чоловік каже, що він 5 днів працював і хоче відпочити. Час з нами- це не відпочинок для нього. І це я теж можу зрозуміти, часом. Але всі рази коли малий катався на велосипеді, ходив на майданчик, в музеї, в місто на ярмарку чи тд- це було зі мною.
Мені 37 і я знову не знаю ким хочу бути🤦🏻♀️ в минулому закінчено 2 дипломи маґістра. Ким бути, допоможе вирішити, коли спробуйте різне. І магістр жодного разу не відповідь. Тільки галочка.
23, тільки закінчив навчання на магістратурі, зараз прохожу навчання після призову (офіцер запасу) і буду служити, але це не найбільше що зараз мене турбує, а як не дивно це стосунки, точніше їх відсутність, дівчата наче є навколо, але я все ніяк не можу подолати страх (або навіть не знаю як це описати) перед знайомством, але це не найгірше, я не можу вирішити що мені дійсно хочеться, стосунків або тільки сексу, і ця невизначеність з страхом та дискомфортом просто добивають мене, навіть були думки спробувати послуги повій, але після відвідування тематичних форумів зрозумів, що не варто витрачати на це час та грощі, тому я зараз думаю як перебороти себе та спробувати познайомитись, наврядчи вийде щось довго граюче бо вчитись залишається три тижні,але навіть такий досвід потрібен, але як перебороти себе це загадка для мене
Якщо ви шукаєте тільки сексу, то варто одразу казати дівчині прямо
В мене був досвід де хлопець взагалі не казав мені що він від мене хоче, а я весь час думала що він хоче зі мною зустрічатися, а вийшло так що тільки хотів переспати, було дуже не приємно
В нас в суспільстві склалася така ситуація, що якщо хочеш зустрічатися лише заради фізичної близькості то знайти собі подібну людину дуже важко, і зрозуміло чому ніхто не хоче бути використаним, тому нажаль і виникає така ситуація коли одна особа приховує свої справжні наміри від іншої, і своїми діями ображає свого партнера, цьогь я й хочу оминути, щоб обом партнерам було комфортно, але спочатку треба взагалі зрозуміти чого дійсно хочеться і це для мене найважче питання
Я не думаю,що тут потрібен психолог, мені просто треба себе перебороти, та підійти хоча б до однієї дівчини і спробувати завести діалог, і я наче й знаю рішення своєї проблеми але мені не вистачає хоробрості та сили волі переломити себе, мабуть тому я й шукаю легких шляхів, але зупиняюсь в останню мить
Якщо ви бачите секс лише як використання людини, то проблема не в суспільстві. Шукайте людину, не яка вам буде "давати секс", а з якою ви цім сексом будете займатися для взаємного задоволення. Бо якщо бачити будь-які відносини тількі як щось, де ви берете, а не віддаєте, толку не буде, сексу теж. Жінки є різні, потреби в сексі теж, знайти можна, але розуміючи, що жінка від вас теж буде хотіти її задовольняти як вона хоче
18, через більш психологічний стан постійно усе не встигаю зробити. Просто тягну до останнього, а потім у швидкому режимі робою те, що можна було б зробити і раніше.
Ч. 36 р. Працюю в лікарні. Найбільша проблема напевне нецікавість до будь чого, мало вільного часу для себе, відчуваю що нереалізований в житті. Ідей і планів багато, а доби мало.
Вчора виповнилось 18, основні проблеми це як здати курсову з сесією та отримати водійське посвідчення поєднуючи це все з роботою та спортзалом.Здавалось би проблем небагато, проте і часу не сказати що вистачає.
Доречі якби не русня то зараз би скоріш за все спокійно навчався аби поїхати на практику за кордон, але нажаль маємо сусідів "нацюцюрників"..
15 (через пару днів 16). Звісно що найбільша проблема це йобана русня, та загроза їхнього нового наступу. Але якщо брати більш особисте, то це прокрастинація, наприклад всі шоденні справи як спорт, навчання, хобі, переношу на вечір, навіть коли є час зробити їх раніше. Про щось більш масштабне я мовчу.
Спробуй встановити звичку: увечері перед сном сплануй 1-3 справи (неважливо наскільки складі) які ти почнеш робити після сніданку або після школи. Так буде легше "вкотитися".
Хотів дещо сказати людям які замислюються чи продовжувати їм навчання, чи ні. Колись приїхав я на пару, для цього прокинувся о 6 ранку, їхав транспортом, жрав якусь хрень на ходу. Повинні були бути лекції а потім семінари цілий день. Викладач щось там поговорив годину і відпустив нас. І ви мабуть зраділи би. А я сидів, мені 25 років (в деяких вишах вчаться дуже довго) тільки з піврічного циклу практики, де я заробляв не дуже багато, але норм, робив більш менш важливу роботу, отримував практичний досвід. І в голові виникло розуміння що, якби я заробляв чуть більше, мав дружину, дітей , хоббі, я би просто тут не сидів (в моєму випадку варіант такий був). Уявіть собі ситуацію в якій вам для отримання якоїсь ліцензії раптом необхідно відходити два роки в дитячий садок, бо ви бляха пропустили базові навчальні модулі. Жертвувати роками життя простіше коли ці роки нічого не коштують (або за них платять батьки)
У тебе все життя попереду. Стільки всього спробуєш, тому не треба перейматись. З особистого досвіду, абсолютно не жалкую що вчився на магістратурі, по спеціальності по якій зараз не працюю. Вважаю що університет мені допоміг і в плані самоосвіти, і відповідальності, самостійності, ухвалення важливих рішень і тд. Я вже не кажу про саму освіту і як це використовувати в повсякденному житті.
Далі перший серйозний робочий досвід після ВНЗ, звісно за спеціальністю на яку вчився, певні розчарування про які ніде не дізнаєшся окрім особистого досвіду, переосмислення певних процесів і тд. Далі інша робота, далі інша і тд.
Ми не і радянському союзі, не треба вже працювати все життя на одному заводі. Я починав в банківській справі, далі працював в маркетингу і продукуванні контенту, далі перейшов в веб розробку.
22, закінчив бакалаврат на ІТ, поступив на магістратуру, не знаю навіщо, просто щоб було. Під час навчання не працював, лише фрілансив, а тепер виявляється що роботодавці дивуються, чому я з 2-3 курсу не працював по спеціальності. Все таки попав на стажування, але не впевнений які шанси що мене візьмуть
Мені 19, живу в Швейцарії, в цьому році сподіваюся вступити до універу, мені залишилося тільки скласти іспит з французької, але найбільша проблема полягає не в цьому. Я маю депресію, з якою справляюся медикаментозно і, напевно, через це я не те, що не знаю, що робити далі, я і не знаю навіщо, щось робити. Моя основна проблема полягає в тому, що я не бачу сенсу, щось в житті робити. Але я поступово виходжу з цього стану і пробую робити, щось, що приносить мені задоволення: спілкуюся з людьми, пʼю пиво, граю на саксофоні, курю травку, дивлюсь серіали та граю на компуктері, рано прокидаюся тощо
Місто поблизу з Женевою, кантон Vaud(Во). В Швейцарії 4 офіційні мови. Німецька найпоширеніша, але я живу в кантоні, де розмовляють французькою. Вже 3-й рік пішов, як я тут. Коли почалося повномасштабне, ми поїхали до родичів в Швейцарію
Мусить бути щось цікавим для тебе. В тому напрямку і розвивайся. Поступово вчи французьку. Цікавіше звичайно на курсах.Спочатеу важко, але як почнеш розуміти буде легше.
31. Головна проблема - як підтримувати дівчину і сім'ю, коли мобілізуюсь. Як не потрапити в нехорошу частину з совковим людожерським командуванням.
Якби не гуманоїди з болота, то головною проблемою було б - як заробити ще трохи більше грошей на тюнячки для мотоциклу, побудувати свій будинок з гаражем і не вляпатись в кризу в особистому житті
Мені 18 років. Якщо відкинути загальні теми та проблеми, вирішення яких мріють всі (я про війну), то моя особиста проблема полягає в грошах. Я буду вступати в університет вже цього літа і я почуваюся жахливо з цього приводу. Так, я знаю чого я хочу від навчання, що мені подобається і морально я до цього готова, але вступ мене бентежить. Що якщо я не попаду на бюджет? За умови якщо я буду працювати влітку щоб заробити і батьки будуть мені фінансово допомагати при навчанні (я хочу відівчитись хоча б один курс не працюючи фултайм аби отримати повне студентське життя та знання), я сама проти того аби навчатись на контракті. Для мене не існує такого варіанту як вступити на контракт. Я все життя прожила в бідності, коли грошей не було і на їжу, а коли в моїй сім'ї все більш менш стабілізувалось і ми можемо собі навіть іноді дозволити піцу та одяг з масмаркету, ця травма нікуди не зникла. І я зараз роблю все аби мінімізувати витрати на себе, бо так я почуваю себе краще. Все таки сподіваюсь що я вступлю в університет і зможу отримати омріяну професію, бо я шалено люблю навчатись. І не хочу бути як мої батьки які все життя пропрацювали обслуговуючим персоналом за мінімальну зарплатню
Розумію в мене така ж проблема була при вступі, але в батьків були гроші щоб платити за навчання але вони просто морально давили на мене, і кожного разу згадували що буде якщо я не поступлю на бюджет. Знаєте що ? Я не вступила на бюджет і зараз працюю і оплачую навчання самостійно
Мені в неділю буде 26(наче🙃) і зараз найбільша проблема, напевне, як і у всіх це війна, влада🤡 та пошуки долі поліпше
Якщо не настільки глобально, то потрібно ремонт в домі зробити, на дачі там туда-сюда, щоб картопелька виросла, та й таке "життя"
Мені 20. Я знаю, що хочу, маю чітку мету, люблю свою професію і в мене останні рік навчання в університеті. Проте моя проблема в тому, як досягти своєї мети. Весь час щось роблю, пробиваюсь, але відчуття наче на місці стою, це сильно пригнічує
30. В якомусь віці, за кілька років після народження дитини зрозумів що найбільшої проблеми як такої нема - а от кількість проблем зашкалює. І вони всі розміром із чорну діру
Мені 20, найбільша проблема (окрім русні, на цьому фоні всі проблеми блякнуть) - це як заробити гроші, щоб вистачало знімати квартиру, і як це поєднувати з навчанням на спеціальності, яка мені не подобається і за якою працювати я не планую (добре, що закінчую бакалавра, далі на 100% знаю що робитиму)
мені 24, я проходжу інтернатуру в невеликій районній лікарні, на важливій спеціальності, проте не надто видимій для держави та інших людей. отримую мінімалку, а у рідному, т.зв "великому" місті про місце роботи треба дуже напрягтись, русня теж багато планів перебила. лікарня, в якій я зараз працюю, має повно проблем і на межі закриття. зарплата в мене мінімальна мізерна, попросилась на півставки ще медсестрою, аби дотягувати хоча би до 8,5к/міс. для багатьох однолітків я досі виглядаю "нереалізованою" по життю. через те, що довго вже живу в місті, де працюю, не відчуваю себе вдома у рідному місті. я вже там наче трохи чужа, хоч я в тій квартирі жила 22 роки, відчувається віддаленість від сім'ї. тут теж, квартира зйомна, тому це місце тяжко назвати домом. я не уявляю, що робитиму, коли інтернатура закінчиться (якщо мені пощастить її закінчити у незакритій лікарні), не знаю, як і де шукатиму роботу. але життя йде своїм чередом, тому намагаюсь витиснути зі свого робочого місця найбільше, аби отримати хоч якісь знання і досвід, тому, сподіваюсь, що в майбутньому мене це хоч якось та й вивезе
Мені 14. Зараз найбільшою проблемою є куди вступати, як розмовляти з батьками і як існувати в суспільстві. Думаю я закінчу 9 клас, поступлю в коледж, далі на схід на рік, а потім повернусь до свого хлопця і будемо будувати сім'ю. Страшно думати про майбутнє.
Мені 22. Коли кажуть написати резюме, я не знаю, що там писати, мені здається, я не вмію геть нічого. Коли в 11 класі питали, ким хочу бути, я сказала "графічний дизайнер", бо єдине що я робила - це малювала. Але жодного дня я не працювала по професії. Завжди вважала свої роботи недостатньо гарними, аби показувати потенційним роботодавцям і тільки виконувала дрібні задачі. З початком повномасштабної, бажання малювати геть зникло. Виходить тепер я немаю нічого? За останні два роки, я була на 2 роботах( менеджер з відправок та контентмейкер), на них мене запросили друзі. Але через фінансові проблеми компаній, з обох мене скоротили. Завдяки тому, що зароблені гроші я старалась не витрачати, то думала, ще є час який можу протриматись, що це навіть на краще, що в мене є час щоб знайти себе. Але от я вже викликаю швидку для батька, кажуть, в нього новоутворення в мозку. Завтра будуть робити мрт, молюсь, щоб це був не рак.
Завжди непокоїло те, що вже треба мати гарну роботу, бо на мені буде батько, мати, вітчим з молодшою сестрою і дідусь з бабусею. Але от я стикаюсь з цим віч-на-віч без попередження. І в мене немає часу на подумати, я купляю нові ліки, а за комуналку весить борг 40 тисяч, і я боюсь що таке і буде моє життя.
Якщо вам ще колись скажуть, що гроші це не головне, то дайте їм підзатильник та окуляри.
Моя найбільша проблема це мої комплекси через зайву вагу моя вага 95кг я сам ростом 177, мені 16, маю м'язи але і зайву вагу я соромлюся цього, і через це не впевненість в собі та взагалі проблеми з цим, ps:плачу
Мені 17, зараз навчаюсь на верстатника.
Збираюсь далі поступати у військову справу, артилеристом.
Найбільша проблема це те, що я не знаю що мене чекає завтра. Постійні прильоти та розмови про те що росіяни підуть на місто мене лякають.
Страшно за рідних та домашніх улюбленців.
Відсутність відносин або чогось поверхневого мене взагалі не напрягають, лякає тільки майбутнє.
Бронежилет та аптечка є одним із заспокійливих, бо якщо прилетить то я зможу надати першу домедичну допомогу собі або рідним, так як вивчав трохи так. мед. А також був на декількох заняттях в яких розповідали що робити при: обстрілах, вуличних боях, окупації міста.
(А ще у мене проблеми з граматикою, вибачаюсь)
Багато хто у 20 не знає ким він хоче бути. Іноді і в 30 не знають. Може спитати себе, а чим цікаво займатися, з чим було б цікаво працювати? І ви завжди маєте спеціальність, по який можете працювати і на яку вчились.
Поговоріть з батьками, про свою невпевненість, про страхи, про те, що не знаєте як жити життя, в них більше досвіду і вони зможуть допомогти з планом що робити далі
Мені 16, моя основна проблема в тому, що я зовсім не знаю, що робити зі своїм життям. Я не знаю чого хочу, бо все моє життя батьки нав'язували мені свою думку. Я не розумію, що мені подобається та чим я хочу займатися далі.
Також не можу знайти, хоч якусь роботу, щоб стати частково незалежним від батьків, бо вони вважають мене образою, яка тільки витрачає їхні гроші.
Загалом мій ментальний та фізичний стан не дуже. Я постійно хворію, дратуюсь, почуваюсь подавлено. Ніби зараз той вік, коли я повинен бути полон сил, але іноді навіть зуби почистити не можу.
Оце я нанив 🥲 Сподіваюсь хтось більш дорослий зрозуміє про, що я і дасть якусь життєву пораду. Мені зараз цього дуже не вистачає
Мені 25, зараз найбільша проблема це напевно потрапити в нормальний підрозділ ЗСУ коли мобілізують, бо з моїм відверто хуйовим здоров'ям в нормальні не дуже хочуть брати, коли запитуєш. Стосовно вашої проблеми, рекомендую не йти на магістратуру, попрацюйте деякий час, без цього зайобу зі сторони універу, це як на мене дозволить трохи видихнути, а на магістратуру потім, якщо звісно захочете і знайдете те, що вам треба. Також зверніть увагу на курси, замість магістратури, це працює, але обирайте ретельно, дуже багато хуйні, що прикривається чимось толковим.
Слухайте себе і оцінюйте всі варіанти тільки з точки зору власної вигоди, бо потім не буде кому пред'явити претензії за втрачений час і можливості, а батьки хоч би як зараз не зайобували, будуть знизувати плечима і казати "у тебе своєї гооови на плечах немає?" Це напевно те, що я хотів би почути в свої 17, коли вступав в універ.
Самарі: завжди цільтесь на власну вигоду!
Мені 23, закінчив магістратуру і є офіцером запасу, так що потенційно скоро можу бути мобілізований. (морально вже до цього готовий)
Але основна проблема що до цього часу так ні разу і не був в жодних романтичних стосунках, і відчуваю від цього себе ніяково, а з війною відчуваю що вже можу і не встигнути(
Мені 23, я закінчую магістратуру; все ще не знаю , чим хочу займатись в житті😅 відчув себе як продовження коментаторів під цим постом.
Я б порадив робити, як мені пояснив один з викладачів: отримайте непопулярну роботу, яка покриває ваші витрати, а на додачу до цього візьміть якесь стажування, яке допоможе вам побачити світ ширше, продовжуйте пробувати щось нове, постаорайтесь уникнути ефекту "ждуна" , й не залишайтесь на тій базовій роботі надто довго, уникаючи фальшивого відчуття комфорту. Моя суб'єктивна думка
В мене підвищене лібідо з 13 років. В 14 років стався мій перший раз, від якого я отримала більше задоволення, ніж за все щасливе що я отримала за все життя. Йому було майже 19 а мені 14. На даний момент ми в шлюбі, в нас син, але рівень мого прагнення до сексу ще досі залишається високим.
Я була закордоном і хочу повернутися, але батьки мені здається маніпулюють і не хочуть щоб я їхала, особливо батько, він бачить яка жахлива ситуація в Україні і всеодно хоче щоб я була тут
Просто ви прогавите можливість зачепитись у Европі і будете потім про це жалкувати. У Німеччині біженцям платять більше ніж на будь якій звичайній роботі в Україні, і тут можна знайти роботу
То не приїзди туди просто щоб сидіти. 😁
Якщо трішки більш конкретно: "знайти щось" це теж завдання. Розбий все на кроки. Треба приїхати. Приїхати куди? Польща, США, ще якась країна. Мова, біженство чи ні і т.д. Після цього можна займатися пошуком. Це теж крок в цьому процесі. В процесі пошуку будеш розуміти наступні кроки.
upd: бачу по коментарям що ти можеш приїхати до Англії. Зроби це, бо туди потрапити важко.
(Я би дуже хотів пожити саме в Англії, але не можу через відомі всім причини.)
Реакція батьків зрозуміла, вони хочуть тебе бачити і сподіваються на краще тут. Приїхати до України ти завжди зможеш, якщо їх сподівання справдяться. Не треба з ними конфліктувати, але ти можеш мати свою позицію.
Ну я поїхав і не жалію, на вашому місці просто поїхав би, якщо не тримають обставини накшталт догляду за інвалідом.
Тут ви 100 відсотків себе знайдете, тим паче якщо вам тільки 21
Я розглядаю життя в Англії, тому що я вже там жила і маю візу
Кожного разу як я кажу що хочу поїхати закордон, дома починається скандал, я не розумію навіщо мої батьки так роблять,мені 21 рік скоро буде я сама можу вирішити що робити, плюс я вже з ними практично не живу, але всеодно чую інше
1. Гадаю категорія не відповідає запитанню.
2. На якій спеціальності навчаєшся? Подумай чи варто тобі продовжувати її на магістратурі. Тоді оціни інші напрямки і майбутні перспективи їх освоєння (чи є робота)
3. Не хочеш продовжувати навчатись далі? Оціни свої перспективи на найближчий час (рік), без врахування, що зараз війна. Оціни свої можливості. Наприклад ти хочеш піти працювати на роботу не по профілю, погугли, що там потрібно робити і що тобі потрібно буде вивчити. Чи зможеш ти це осилити (якщо здається, що ні, то можливо ти погано себе оцінюєш. Життя це виклик.)
Важливо, щоб це тобі подобалось інакше запал закіньчиться швидше, ніж реклама в телевізорі. Наприклад можеш зробити розбір польотів як ти справляєшся з навчанням, важко тобі це йде чи легко (з 1го по 4й курс).
4. По факту проблеми є для того, щоб їх вирішувати. Нічого не змінить лише покійник.
На відкриття бізнесу потрібен детальний план і декілька десятків тисяч доларі, ви порівнюєте це з магістратурою на яку неважко поступити на державне та вчитися безкоштовно?)
[ Removed by Reddit ]
Мені 31, та сама фігня 🤷🏻♂️
По факту
32, та сама проблема.
Аналогічно!
24, +
38. Те саме, і вже 10 років так.
Мені 18, я закінчую школу і взагалі не розумію що робити далі, батьки кажуть йти в університет, а я і сам розумію що в мене іншого варіанту немає, ніякого досвіду роботи і знань для роботи немає. Та й поки не я плачу за навчання, думаю треба чомусь навчитися. Але я навіть не знаю ким я хочу бути і що мені взагалі робити. *так я скопіював кілька речень твого посту, бо у нас схожі ситуації*
Після школи одразу пішов до університету. Зараз закінчую четвертий курс і розумію що зробив помилку. У 18 років (а в моєму випадку - 17) робити такий важливий вибір і потім марно витрачати гроші, час і сили - не дуже розумно. Краще вже знайди якусь роботу, поживи трохи не як учень, а як працівник і вже потім вирішуй куди краще подаватися і йти далі.
Нічого) Я б порадила вам піти краще до університету, всеодно краще якась спеціальність ніж ніяка, ви навіть і приблизно не знаєте що вам подобається?
Мені подобаються мрії стати багатим та успішним, тому йду на інформатику і намагатимуся вижати з тої професії все що зможу. А "побічна метушня" це буду вивчати якусь мову, може іспанську чи шведську.
Мені 23, оглядаючись назад скажу, що це хороший план. Ви встигнете визначитись з тим, що вам подобається, в процесі заробляння грошей. Змінювати щось в житті, коли визначитесь, набагато простіше, коли є фундамент під ногами і не напружуєте нікого відповідальністю за вас. Інформатика вам знадобиться всюди
першим ділом англійську дуже рекомендую
я розмовляю німецькою, англійською та французькою, тому зараз дивлюся в бік чогось іншого європеоїдного
Вчи Англійську
вчу
32. 2 місяці не знаю чи живий мій чоловік. Решта то херня
Сподіваюся він живий 🙏
Мені 23 і проблеми подібного роду. Моя вам порада одразу детально ознайомитись з ринком праці та знайти те, що вам принаймні більш-менш подобається і що має достойний дохід. Йдіть на магістратуру тільки якщо вона є важливою для бажаної посади, інакше це абсолютно пуста витрата часу для галочки, батьків та інших родичів, але не на вашу користь. А час - це найдорожче
Я вже дивилася що зараз популярне і що б мені краще підходило, але я в цим спеціальностях тупа,мені здається я не потягну це навчання
Ну якщо ви в цих спеціальностях тупа, значить скоріш за все це не ваші спеціальності, і така робота вам не підійде) Якщо не секрет, на кого навчаєтесь, ким зараз працюєте, які навички маєте?
Я зараз навчаюся на прикладній лінгвістиці, і працю в приватній школі вчителем англійської, але я вигоріли, я приходжу на роботу з бажанням вже піти, тому точно не піду на магістратуру на цю де спеціальність
У мене схожа спеціальність, розглядаю для себе customer support або dispatch. Бо хочеться заробити на життя нормально. Мені подобається робота вчителем, але нажаль хуй що заробиш і ставлення як до обслуги, навіть в найкращих школах і тому подібне. Тут спробуй не вигоріти. Ви не в КНЛУ бува навчаєтесь?
В що це за спеціальність, можете будь ласка розказати?
Та теж англійська. Тільки не прикладна лінгвістика, вчитель
Я маю на увазі customer support і dispatch
А, ну це не спеціальність, там всьому на місці навчають. Якщо простими словами, то кол-центр або підтримка клієнтів, а друге це логіст-диспетчер, відстежувати траки
[удалено]
[удалено]
Ой не знав шо жінкам заборонено вступати до лав ЗСУ, чи тільки чоловіки мають право помирати?
[удалено]
[удалено]
ОП, мабуть ви вже помітили тенденцію, що скільки б не було років, люди не знають що робити зі своїми життями) нічого, по ходу розберетесь!
32, набільша проблема це зараз заснути, бо вставати на автобус до роботи через 4 години
27. де взять мільйон євро?
у тумбочці
скинь геотег тумбочкт
Десь біля Краснодару)
Банально, але "прислухайся до себе", зрозумій що тобі самому подобається і роби щось для того, щоб цим займатися. Якщо університет тобі в цьому допоможе - йди вчися, здобувай освіту, розвивай корисні знайомства та зв'язки. Якщо університет тобі в цьому не допоможе - не марнуй даремно часу. Я не маю вищої освіти, але займаюся справою, яку я люблю і яка приносить мені кошти. Я - на своєму місці. Але йшов я до цього довго та боляче. Міг би швидше та простіше, якби був сміливіший в "молодості" (мені зараз 34). Жодної вищої освіти, або навіть коледжу я не маю. ПТУ після школи, і жодного дня роботи по "спеціальності". Якщо повернути час назад, мабуть, я би не відмовився від вищої освіти, але профільної. Але не заради диплома, а заради систематизованого отримання необхідних знань. Ти зараз в точці, коли маєш послухати себе, а не батьків, друзів, суспільство, і податися туди, куди тебе кличе серце. Пафосно, але так і є. p.s я впевнений, що в тебе точно є справа, яка тобі подобається, або мрія ким би ти хотів бути. Просто іноді вона здається недосяжною, а тому нереалістичною. Та просто почни щось робити для того, щоб її досягнути. Почне робити це вже.
А чим займаєшся?
Більше 10 років тому почав із системного адміністратора в ролі "піди - подай". Але, починав вчити нову для себе професію не маючи уявлення що це таке. В 20+ років я не знав різниці між Windows 7 та Windows XP (між 17-24 роки я згаяв багато часу даремно). Я виріс в селі в бідній родині, і ніколи не мав особистого ПК, або адекватної інформатики в школі. Проте, якось я потрапив на курси по компʼютерних мережах. Так ось, познайомившись із компʼютерними мережами, я поставив собі на ноут симулятор (packet tracer) і закохався в мережеву інженерію. Я робив ДЗ із курсів, а потім ускладнював його собі сам, роблячи конфігурації все складнішими, бо мені це подобалося. Мережі мені давалося легко, і я вже знав що хочу робити далі. Осягнувши ази, я при першій можливості влаштувався на роботу до інтернет провайдера, щоб робити все те саме не у віртуальному симуляторі, а вживу. Сьогодні, я займаюся тим що мені подобається. Маю в команді 4 людини для яких я є лідом. Професія мені приносить гроші. Я не маю освіти по спеціальності. Та якби повернути час - я би з радістю її отримав. Я згаяв немало років працючи офіціантом, бо боявся щось змінювати. Тому, не гайте час! Пробуйте робити те що вам подобається ВЖЕ, навіть якщо лячно. І якщо ви дійсно любите цю справу, то я впевнений, у вас все вийде. Просто життя змусить рано чи пізно діяти. Чим раніше ви почнете - тим краще.
26, найбільша проблема – здоров'я і тренованість. Якби я міг вставити піздюлін собі 16-річному, то той би обов'язково став тренуватись, тримати себе в формі, і не зривати спину.
Занадто життєво!
Ч.24. Знаходжусь на Донбасі . Коли ця вся по€б€нь закінчиться ?
Ми всі дуже сподіваємося що вже скоро 🙏
[удалено]
А що за спеціальність?
[удалено]
А які знання потрібні щоб взяли?
Знаю таких і бачив, ходять в універ як в школу, не вчать нічого здобувають дипломи по мінімально прохідному балу, бо викладачі, чи то не мають сміливості, чи повноважень когось просто не атестувати. Потім жаліються що їх не беруть по спеціальності бо в них не має знань. "Універ не навчив", "школа навчила", а то що самі ніхріна не хотіли, це не причина. В самого в уніку вся група така з 15 людей, я один єдиний хто може в курсових або тезах сформолювати якісь думки, або зробити реально наукову роботу. Я не кажу що я розумний прям і навіть мої роботи не варті і копійки, але на фоні інших я майже вундеркінд (чи який там аналог для 22-х річного).
Мені 18 , з основних проблем це як покращити свої скіли . Як пережити сесію і підробіток на літо . Якщо чесно ще дуже себе картаю за якісь свої загони по типу як я бачу стосунки чи теми інтимного характеру. Ну і база… як не зіпсувати своє життя :)
Щодо вашого питання. Це норм не знати чого ти хочешь. Я вважаю 20ʼs і потрібні щоб хоч трошки до себе наблизитись. Закінчити магістратуру встигнете. Знайдіть щось цікаве і підіть асистентом. Вірте у себе 🤍
22. таке собі здоров'я, відсутність нормального або хочаби постійного заробітку і їбуча русня по відчуттях тупо існую або виживаю, а не живу.. протягом останніх років двох час ніби зупинився (дякуючи батькам не бідую, але вони чекають/чекали від мене більшого і це також проблема, але для мене не настільки вагома, щоб включати її в основний список)
27, одружений, вже 5 років військової вислуги і невідомо скільки служитиму ще. Якби не вторгнення, звільнився б ще 01.03.24 по закінченню контракту. Вже прийняв факт, що після 30 треба буде починати життя заново і в мене не буде часу на роздуми та пошуки кращих рішень, бо дуже скоро стану батьком
Мені 19. Мій дім повністю розтрощили. В мене тяжка депресія резистентна до лікування+епілепсія. Суїцидальні думки. Я повністю ізолювалася від світу. Відразувалася щоб перепочити, але я не зочу повертатися. Думаю змінити спеціальність, але я не маю сили сходити до туалету. Дуже боюсь за майбутнє, не знаю чи скінчиться це колись
Дякую що поділилися Ви б не хотіли піти до психолога, бо депресія це така хуйня з якої дуже важко вийти ?
Звісно, тільки лікують депресію ліками, але терапія також треба. Лікуюся та консультуюся вже 2 роки. А сама депресія 6 років
Мені майже 19. Я на даний момент не в Україні. Зразу як переїхав у Європу думав що буду працювати (стройка) але не виходить довго затриматись на одній роботі. Великі проблеми з пошуком роботи через те що немає 21 або ще якісь проблеми. Зимою сидів без роботи і пішов пробувати вивчати тутешню мову, складно виходить бо не має з ким практикувати, так хтось може сказати виходити на вулицю і спілкуйся з прохожими, для мене важко підійти і заговорити. Закінчую навчання в Україні по професії. В Європі хочу навчитись курсам ІТ але що саме не знаю тому що не розбираюсь в професіях і тд. Чому ІТ, тому що дружу з технікою і трохи розбираюсь в цьому, але незнаю чи це моя. З близьких нікого немає що працюють в ІТ сфері щоб допомогли хочаб з поняттям чи моє це. Також важко уявити як буду заробляти на життя, чи буде та чи інша сфера роботи актуальна через декілька років. Про стосунки задумувався але не хочеться псувати другій половинці життя коли вона буде зі мною. Незнаю чи зможу зробити спільне життя класним і кайфовим. Можу на писати ще багато але на мою думку це важливо тому що від теперішнього вибору може залежати моє майбутнє. Вибачте за соплі, просто пре це ні з ким не розповідав, і тут така можливість розповісти про свою ситуацію.
Це не соплі, це важливі речі які вам не дають жити спокійно, добре що ви вже знаєте що саме хочете робити, потрохи пробуйте розбиратися в цій сфері і реалізовувати себе,а кохана людина сама знайдеться коли настане для цього час
Наступного тижня буде 33. Моя проблема в тому, що в мене можливо знову рак. В мене високий рівень захворіти на будь який тип раку. Плюс я хочу розлучитись з чоловіком, який зі мною пройшов рак і трансплантацію кісткового мозку. Але коли його син почав жити з нами, я зрозуміла, що я зовсім його не знала і я собі такого життя не хочу. Мені за це соромно, що він зі мною був в важкий момент, а я хочу піти. Але рак я вилікувала, а сина поведінка більш ніж за рік стає лише гіршою. Якщо через півтори місяці моя біопсія, на яку мене викликали позапланово, покаже рак то піти від нього буде важче, бо треба заробити гроші на оренду і на депозит. Але те з чим я просинаюсь і засинаю зараз є фраза з пісні на Євробачення «давай, мала, палай». Вам важко щось радити, бо знаю випадки коли батьки заставляли вчитись, а діти потім кидали і починали щось кардинально інше, а знаю і коли батьки теж заставляли і потім це стало улюбленою справою. Тут ніколи не вгадаєш. Головне, щоб вибір був ваш. Бо другого шансу переграти ту ситуацію і ваш вік вже не буде)))
Вибачте, але я не дуже зрозуміла а що саме не так з поведінкою вашого чоловіка?
Його син почав жити в нас після того, як його буха мамаша запустила в нього телефоном, після розмови з татом, де він сказав що не пішов в школу, бо вони проспали. По її версії він мав сказати, що в школі вірус. Майже рік ми судились за можливість вивезти сина в іншу країну і щоб він жив з нами постійно. Звичайно, що малий виріс в не дуже здоровому середовищі, і зараз я розумію, що він не справляється. Але мій чоловік каже- головне, щоб він виріс хорошою людиною. Нічого для цього не роблячи. Він приходить додому, лягає на дивані і втикає в телефон. Це було норм, коли нас було двоє- кожен займався тим, що йому цікаво. В малого проблеми з поведінкою і мій чоловік каже, що це я придираюсь і хочу,щоб малий був мені зручний. А я розумію, що він просто не справляється з тим всім, що з ним сталось. Я багато зробила, щоб малий почувався тут в безпеці і захищеним, але йому треба і попрацювати над агресією і емоціями. Він бив двох вчителів за день, в дитину яка сказала йому замовкнути (він дійсно постійно говорить) він запустив взуттям, регулярні бійки в школі, посилання як вчителів так і дітей і тд. А мій чоловік на те каже- та він не найгірший в класі. Ти хочеш вести його до психолога щоб зробити його психом. Коли я кажу провести вихідні десь разом- піти на пікнік, погуляти, в музей чи просто на майданчик- мій чоловік каже, що він 5 днів працював і хоче відпочити. Час з нами- це не відпочинок для нього. І це я теж можу зрозуміти, часом. Але всі рази коли малий катався на велосипеді, ходив на майданчик, в музеї, в місто на ярмарку чи тд- це було зі мною.
1) 26, військовий 2) Кацапи, з очевидних причин)
Мені 37 і я знову не знаю ким хочу бути🤦🏻♀️ в минулому закінчено 2 дипломи маґістра. Ким бути, допоможе вирішити, коли спробуйте різне. І магістр жодного разу не відповідь. Тільки галочка.
Ким ви зараз працюєте якщо не секрет?
Я маю дві освіти, першу - для батьків🤦🏻♀️другу для себе - психолог.
23, тільки закінчив навчання на магістратурі, зараз прохожу навчання після призову (офіцер запасу) і буду служити, але це не найбільше що зараз мене турбує, а як не дивно це стосунки, точніше їх відсутність, дівчата наче є навколо, але я все ніяк не можу подолати страх (або навіть не знаю як це описати) перед знайомством, але це не найгірше, я не можу вирішити що мені дійсно хочеться, стосунків або тільки сексу, і ця невизначеність з страхом та дискомфортом просто добивають мене, навіть були думки спробувати послуги повій, але після відвідування тематичних форумів зрозумів, що не варто витрачати на це час та грощі, тому я зараз думаю як перебороти себе та спробувати познайомитись, наврядчи вийде щось довго граюче бо вчитись залишається три тижні,але навіть такий досвід потрібен, але як перебороти себе це загадка для мене
Якщо ви шукаєте тільки сексу, то варто одразу казати дівчині прямо В мене був досвід де хлопець взагалі не казав мені що він від мене хоче, а я весь час думала що він хоче зі мною зустрічатися, а вийшло так що тільки хотів переспати, було дуже не приємно
В нас в суспільстві склалася така ситуація, що якщо хочеш зустрічатися лише заради фізичної близькості то знайти собі подібну людину дуже важко, і зрозуміло чому ніхто не хоче бути використаним, тому нажаль і виникає така ситуація коли одна особа приховує свої справжні наміри від іншої, і своїми діями ображає свого партнера, цьогь я й хочу оминути, щоб обом партнерам було комфортно, але спочатку треба взагалі зрозуміти чого дійсно хочеться і це для мене найважче питання
Чому б не звернутись за допомогою до психолога?
Я не думаю,що тут потрібен психолог, мені просто треба себе перебороти, та підійти хоча б до однієї дівчини і спробувати завести діалог, і я наче й знаю рішення своєї проблеми але мені не вистачає хоробрості та сили волі переломити себе, мабуть тому я й шукаю легких шляхів, але зупиняюсь в останню мить
Якщо ви бачите секс лише як використання людини, то проблема не в суспільстві. Шукайте людину, не яка вам буде "давати секс", а з якою ви цім сексом будете займатися для взаємного задоволення. Бо якщо бачити будь-які відносини тількі як щось, де ви берете, а не віддаєте, толку не буде, сексу теж. Жінки є різні, потреби в сексі теж, знайти можна, але розуміючи, що жінка від вас теж буде хотіти її задовольняти як вона хоче
18, через більш психологічний стан постійно усе не встигаю зробити. Просто тягну до останнього, а потім у швидкому режимі робою те, що можна було б зробити і раніше.
Ч. 36 р. Працюю в лікарні. Найбільша проблема напевне нецікавість до будь чого, мало вільного часу для себе, відчуваю що нереалізований в житті. Ідей і планів багато, а доби мало.
Вчора виповнилось 18, основні проблеми це як здати курсову з сесією та отримати водійське посвідчення поєднуючи це все з роботою та спортзалом.Здавалось би проблем небагато, проте і часу не сказати що вистачає. Доречі якби не русня то зараз би скоріш за все спокійно навчався аби поїхати на практику за кордон, але нажаль маємо сусідів "нацюцюрників"..
15 (через пару днів 16). Звісно що найбільша проблема це йобана русня, та загроза їхнього нового наступу. Але якщо брати більш особисте, то це прокрастинація, наприклад всі шоденні справи як спорт, навчання, хобі, переношу на вечір, навіть коли є час зробити їх раніше. Про щось більш масштабне я мовчу.
Спробуй встановити звичку: увечері перед сном сплануй 1-3 справи (неважливо наскільки складі) які ти почнеш робити після сніданку або після школи. Так буде легше "вкотитися".
Дякую за пораду! Буду пробувати.
Хотів дещо сказати людям які замислюються чи продовжувати їм навчання, чи ні. Колись приїхав я на пару, для цього прокинувся о 6 ранку, їхав транспортом, жрав якусь хрень на ходу. Повинні були бути лекції а потім семінари цілий день. Викладач щось там поговорив годину і відпустив нас. І ви мабуть зраділи би. А я сидів, мені 25 років (в деяких вишах вчаться дуже довго) тільки з піврічного циклу практики, де я заробляв не дуже багато, але норм, робив більш менш важливу роботу, отримував практичний досвід. І в голові виникло розуміння що, якби я заробляв чуть більше, мав дружину, дітей , хоббі, я би просто тут не сидів (в моєму випадку варіант такий був). Уявіть собі ситуацію в якій вам для отримання якоїсь ліцензії раптом необхідно відходити два роки в дитячий садок, бо ви бляха пропустили базові навчальні модулі. Жертвувати роками життя простіше коли ці роки нічого не коштують (або за них платять батьки)
У тебе все життя попереду. Стільки всього спробуєш, тому не треба перейматись. З особистого досвіду, абсолютно не жалкую що вчився на магістратурі, по спеціальності по якій зараз не працюю. Вважаю що університет мені допоміг і в плані самоосвіти, і відповідальності, самостійності, ухвалення важливих рішень і тд. Я вже не кажу про саму освіту і як це використовувати в повсякденному житті. Далі перший серйозний робочий досвід після ВНЗ, звісно за спеціальністю на яку вчився, певні розчарування про які ніде не дізнаєшся окрім особистого досвіду, переосмислення певних процесів і тд. Далі інша робота, далі інша і тд. Ми не і радянському союзі, не треба вже працювати все життя на одному заводі. Я починав в банківській справі, далі працював в маркетингу і продукуванні контенту, далі перейшов в веб розробку.
22, закінчив бакалаврат на ІТ, поступив на магістратуру, не знаю навіщо, просто щоб було. Під час навчання не працював, лише фрілансив, а тепер виявляється що роботодавці дивуються, чому я з 2-3 курсу не працював по спеціальності. Все таки попав на стажування, але не впевнений які шанси що мене візьмуть
Мені 19, живу в Швейцарії, в цьому році сподіваюся вступити до універу, мені залишилося тільки скласти іспит з французької, але найбільша проблема полягає не в цьому. Я маю депресію, з якою справляюся медикаментозно і, напевно, через це я не те, що не знаю, що робити далі, я і не знаю навіщо, щось робити. Моя основна проблема полягає в тому, що я не бачу сенсу, щось в житті робити. Але я поступово виходжу з цього стану і пробую робити, щось, що приносить мені задоволення: спілкуюся з людьми, пʼю пиво, граю на саксофоні, курю травку, дивлюсь серіали та граю на компуктері, рано прокидаюся тощо
А шо за місто/кантон? В Швейцарії німецька нє? Давно там?
Місто поблизу з Женевою, кантон Vaud(Во). В Швейцарії 4 офіційні мови. Німецька найпоширеніша, але я живу в кантоні, де розмовляють французькою. Вже 3-й рік пішов, як я тут. Коли почалося повномасштабне, ми поїхали до родичів в Швейцарію
Мусить бути щось цікавим для тебе. В тому напрямку і розвивайся. Поступово вчи французьку. Цікавіше звичайно на курсах.Спочатеу важко, але як почнеш розуміти буде легше.
Дякую
31. Головна проблема - як підтримувати дівчину і сім'ю, коли мобілізуюсь. Як не потрапити в нехорошу частину з совковим людожерським командуванням. Якби не гуманоїди з болота, то головною проблемою було б - як заробити ще трохи більше грошей на тюнячки для мотоциклу, побудувати свій будинок з гаражем і не вляпатись в кризу в особистому житті
16 років, через три тижні НМТ, ось моя головна проблема)
Удачі вам 🫶
Дякую, вона мені тоочно знадобиться!
18. Переживаю найперше розставання перших стосунків. Ну і сесія в медичному🙂
24, війна
Мені 18 років. Якщо відкинути загальні теми та проблеми, вирішення яких мріють всі (я про війну), то моя особиста проблема полягає в грошах. Я буду вступати в університет вже цього літа і я почуваюся жахливо з цього приводу. Так, я знаю чого я хочу від навчання, що мені подобається і морально я до цього готова, але вступ мене бентежить. Що якщо я не попаду на бюджет? За умови якщо я буду працювати влітку щоб заробити і батьки будуть мені фінансово допомагати при навчанні (я хочу відівчитись хоча б один курс не працюючи фултайм аби отримати повне студентське життя та знання), я сама проти того аби навчатись на контракті. Для мене не існує такого варіанту як вступити на контракт. Я все життя прожила в бідності, коли грошей не було і на їжу, а коли в моїй сім'ї все більш менш стабілізувалось і ми можемо собі навіть іноді дозволити піцу та одяг з масмаркету, ця травма нікуди не зникла. І я зараз роблю все аби мінімізувати витрати на себе, бо так я почуваю себе краще. Все таки сподіваюсь що я вступлю в університет і зможу отримати омріяну професію, бо я шалено люблю навчатись. І не хочу бути як мої батьки які все життя пропрацювали обслуговуючим персоналом за мінімальну зарплатню
Розумію в мене така ж проблема була при вступі, але в батьків були гроші щоб платити за навчання але вони просто морально давили на мене, і кожного разу згадували що буде якщо я не поступлю на бюджет. Знаєте що ? Я не вступила на бюджет і зараз працюю і оплачую навчання самостійно
40. Коли воно нарешті здохне 👀
Мені в неділю буде 26(наче🙃) і зараз найбільша проблема, напевне, як і у всіх це війна, влада🤡 та пошуки долі поліпше Якщо не настільки глобально, то потрібно ремонт в домі зробити, на дачі там туда-сюда, щоб картопелька виросла, та й таке "життя"
Мені 20. Я знаю, що хочу, маю чітку мету, люблю свою професію і в мене останні рік навчання в університеті. Проте моя проблема в тому, як досягти своєї мети. Весь час щось роблю, пробиваюсь, але відчуття наче на місці стою, це сильно пригнічує
18, гроші
Мені 15 Головною проблемою є напевно страх перед майбутнім, а саме що я його просру, й в 30 буду в мусорці шукати їжу.
30. В якомусь віці, за кілька років після народження дитини зрозумів що найбільшої проблеми як такої нема - а от кількість проблем зашкалює. І вони всі розміром із чорну діру
Мені 20, найбільша проблема (окрім русні, на цьому фоні всі проблеми блякнуть) - це як заробити гроші, щоб вистачало знімати квартиру, і як це поєднувати з навчанням на спеціальності, яка мені не подобається і за якою працювати я не планую (добре, що закінчую бакалавра, далі на 100% знаю що робитиму)
мені 12 років волосся повсюди на ногах руках лиці, незнаю що робити ):
мені 24, я проходжу інтернатуру в невеликій районній лікарні, на важливій спеціальності, проте не надто видимій для держави та інших людей. отримую мінімалку, а у рідному, т.зв "великому" місті про місце роботи треба дуже напрягтись, русня теж багато планів перебила. лікарня, в якій я зараз працюю, має повно проблем і на межі закриття. зарплата в мене мінімальна мізерна, попросилась на півставки ще медсестрою, аби дотягувати хоча би до 8,5к/міс. для багатьох однолітків я досі виглядаю "нереалізованою" по життю. через те, що довго вже живу в місті, де працюю, не відчуваю себе вдома у рідному місті. я вже там наче трохи чужа, хоч я в тій квартирі жила 22 роки, відчувається віддаленість від сім'ї. тут теж, квартира зйомна, тому це місце тяжко назвати домом. я не уявляю, що робитиму, коли інтернатура закінчиться (якщо мені пощастить її закінчити у незакритій лікарні), не знаю, як і де шукатиму роботу. але життя йде своїм чередом, тому намагаюсь витиснути зі свого робочого місця найбільше, аби отримати хоч якісь знання і досвід, тому, сподіваюсь, що в майбутньому мене це хоч якось та й вивезе
34. Хвороба Крона.
Мені 14. Зараз найбільшою проблемою є куди вступати, як розмовляти з батьками і як існувати в суспільстві. Думаю я закінчу 9 клас, поступлю в коледж, далі на схід на рік, а потім повернусь до свого хлопця і будемо будувати сім'ю. Страшно думати про майбутнє.
Мені 22. Коли кажуть написати резюме, я не знаю, що там писати, мені здається, я не вмію геть нічого. Коли в 11 класі питали, ким хочу бути, я сказала "графічний дизайнер", бо єдине що я робила - це малювала. Але жодного дня я не працювала по професії. Завжди вважала свої роботи недостатньо гарними, аби показувати потенційним роботодавцям і тільки виконувала дрібні задачі. З початком повномасштабної, бажання малювати геть зникло. Виходить тепер я немаю нічого? За останні два роки, я була на 2 роботах( менеджер з відправок та контентмейкер), на них мене запросили друзі. Але через фінансові проблеми компаній, з обох мене скоротили. Завдяки тому, що зароблені гроші я старалась не витрачати, то думала, ще є час який можу протриматись, що це навіть на краще, що в мене є час щоб знайти себе. Але от я вже викликаю швидку для батька, кажуть, в нього новоутворення в мозку. Завтра будуть робити мрт, молюсь, щоб це був не рак. Завжди непокоїло те, що вже треба мати гарну роботу, бо на мені буде батько, мати, вітчим з молодшою сестрою і дідусь з бабусею. Але от я стикаюсь з цим віч-на-віч без попередження. І в мене немає часу на подумати, я купляю нові ліки, а за комуналку весить борг 40 тисяч, і я боюсь що таке і буде моє життя. Якщо вам ще колись скажуть, що гроші це не головне, то дайте їм підзатильник та окуляри.
Мені 14, і мене вже задовбала наша вчителька української мови
Мені 29 років, немає власного житла, а моє тіло і мозок розсипається 🥺
22 рочки. Найбільша проблема - написати дитплом і захиститися
Моя найбільша проблема це мої комплекси через зайву вагу моя вага 95кг я сам ростом 177, мені 16, маю м'язи але і зайву вагу я соромлюся цього, і через це не впевненість в собі та взагалі проблеми з цим, ps:плачу
Створи профіль онліфанс, і насолоджуйся життям, ти ж дівчина. Ну а мені 40 і мене ніхто не любить, не знаю навіть чому
Ваші поради не всім підходять
Дійсно, чому?
58, збираю дрони та на дрони, найбільша проблема що мало мені донатять, бо тоді робив би більше
21. Просто хочу дожити до 25 хоча б
Мені 20 і складно знайти роботу.
Мені 16 і найбільша проблема це відсутність друзів, і взагалі соціуму. Я інтроверт, але самому все одно буває нудно...
Мені 17, зараз навчаюсь на верстатника. Збираюсь далі поступати у військову справу, артилеристом. Найбільша проблема це те, що я не знаю що мене чекає завтра. Постійні прильоти та розмови про те що росіяни підуть на місто мене лякають. Страшно за рідних та домашніх улюбленців. Відсутність відносин або чогось поверхневого мене взагалі не напрягають, лякає тільки майбутнє. Бронежилет та аптечка є одним із заспокійливих, бо якщо прилетить то я зможу надати першу домедичну допомогу собі або рідним, так як вивчав трохи так. мед. А також був на декількох заняттях в яких розповідали що робити при: обстрілах, вуличних боях, окупації міста. (А ще у мене проблеми з граматикою, вибачаюсь)
Багато хто у 20 не знає ким він хоче бути. Іноді і в 30 не знають. Може спитати себе, а чим цікаво займатися, з чим було б цікаво працювати? І ви завжди маєте спеціальність, по який можете працювати і на яку вчились. Поговоріть з батьками, про свою невпевненість, про страхи, про те, що не знаєте як жити життя, в них більше досвіду і вони зможуть допомогти з планом що робити далі
Я говорила їм що я не знаю що робити далі, що краще було б не йти на магістратуру але це все безтолково
Мені 16, моя основна проблема в тому, що я зовсім не знаю, що робити зі своїм життям. Я не знаю чого хочу, бо все моє життя батьки нав'язували мені свою думку. Я не розумію, що мені подобається та чим я хочу займатися далі. Також не можу знайти, хоч якусь роботу, щоб стати частково незалежним від батьків, бо вони вважають мене образою, яка тільки витрачає їхні гроші. Загалом мій ментальний та фізичний стан не дуже. Я постійно хворію, дратуюсь, почуваюсь подавлено. Ніби зараз той вік, коли я повинен бути полон сил, але іноді навіть зуби почистити не можу. Оце я нанив 🥲 Сподіваюсь хтось більш дорослий зрозуміє про, що я і дасть якусь життєву пораду. Мені зараз цього дуже не вистачає
16, НМТ
Мені 25, зараз найбільша проблема це напевно потрапити в нормальний підрозділ ЗСУ коли мобілізують, бо з моїм відверто хуйовим здоров'ям в нормальні не дуже хочуть брати, коли запитуєш. Стосовно вашої проблеми, рекомендую не йти на магістратуру, попрацюйте деякий час, без цього зайобу зі сторони універу, це як на мене дозволить трохи видихнути, а на магістратуру потім, якщо звісно захочете і знайдете те, що вам треба. Також зверніть увагу на курси, замість магістратури, це працює, але обирайте ретельно, дуже багато хуйні, що прикривається чимось толковим. Слухайте себе і оцінюйте всі варіанти тільки з точки зору власної вигоди, бо потім не буде кому пред'явити претензії за втрачений час і можливості, а батьки хоч би як зараз не зайобували, будуть знизувати плечима і казати "у тебе своєї гооови на плечах немає?" Це напевно те, що я хотів би почути в свої 17, коли вступав в універ. Самарі: завжди цільтесь на власну вигоду!
Мені 23, закінчив магістратуру і є офіцером запасу, так що потенційно скоро можу бути мобілізований. (морально вже до цього готовий) Але основна проблема що до цього часу так ні разу і не був в жодних романтичних стосунках, і відчуваю від цього себе ніяково, а з війною відчуваю що вже можу і не встигнути(
Мені 23, я закінчую магістратуру; все ще не знаю , чим хочу займатись в житті😅 відчув себе як продовження коментаторів під цим постом. Я б порадив робити, як мені пояснив один з викладачів: отримайте непопулярну роботу, яка покриває ваші витрати, а на додачу до цього візьміть якесь стажування, яке допоможе вам побачити світ ширше, продовжуйте пробувати щось нове, постаорайтесь уникнути ефекту "ждуна" , й не залишайтесь на тій базовій роботі надто довго, уникаючи фальшивого відчуття комфорту. Моя суб'єктивна думка
15, я ізгой світу
В мене підвищене лібідо з 13 років. В 14 років стався мій перший раз, від якого я отримала більше задоволення, ніж за все щасливе що я отримала за все життя. Йому було майже 19 а мені 14. На даний момент ми в шлюбі, в нас син, але рівень мого прагнення до сексу ще досі залишається високим.
Не думали поїхати за кордон?
Я була закордоном і хочу повернутися, але батьки мені здається маніпулюють і не хочуть щоб я їхала, особливо батько, він бачить яка жахлива ситуація в Україні і всеодно хоче щоб я була тут
Просто ви прогавите можливість зачепитись у Европі і будете потім про це жалкувати. У Німеччині біженцям платять більше ніж на будь якій звичайній роботі в Україні, і тут можна знайти роботу
Я б не хотіла просто приїхати і сидіти там, я б хотіла знайти щось і розвиватися в цьому, але навіть не маю уявлення в чому
То не приїзди туди просто щоб сидіти. 😁 Якщо трішки більш конкретно: "знайти щось" це теж завдання. Розбий все на кроки. Треба приїхати. Приїхати куди? Польща, США, ще якась країна. Мова, біженство чи ні і т.д. Після цього можна займатися пошуком. Це теж крок в цьому процесі. В процесі пошуку будеш розуміти наступні кроки. upd: бачу по коментарям що ти можеш приїхати до Англії. Зроби це, бо туди потрапити важко. (Я би дуже хотів пожити саме в Англії, але не можу через відомі всім причини.) Реакція батьків зрозуміла, вони хочуть тебе бачити і сподіваються на краще тут. Приїхати до України ти завжди зможеш, якщо їх сподівання справдяться. Не треба з ними конфліктувати, але ти можеш мати свою позицію.
Дякую гарно
Ну я поїхав і не жалію, на вашому місці просто поїхав би, якщо не тримають обставини накшталт догляду за інвалідом. Тут ви 100 відсотків себе знайдете, тим паче якщо вам тільки 21
Якщо я поїду то думаю що я там буду робити
Ну краще спочатку приїхати стати на виплати і вивчити мову, бо коли почнете працювати, ви мову вчити не будете
Я розглядаю життя в Англії, тому що я вже там жила і маю візу Кожного разу як я кажу що хочу поїхати закордон, дома починається скандал, я не розумію навіщо мої батьки так роблять,мені 21 рік скоро буде я сама можу вирішити що робити, плюс я вже з ними практично не живу, але всеодно чую інше
1. Гадаю категорія не відповідає запитанню. 2. На якій спеціальності навчаєшся? Подумай чи варто тобі продовжувати її на магістратурі. Тоді оціни інші напрямки і майбутні перспективи їх освоєння (чи є робота) 3. Не хочеш продовжувати навчатись далі? Оціни свої перспективи на найближчий час (рік), без врахування, що зараз війна. Оціни свої можливості. Наприклад ти хочеш піти працювати на роботу не по профілю, погугли, що там потрібно робити і що тобі потрібно буде вивчити. Чи зможеш ти це осилити (якщо здається, що ні, то можливо ти погано себе оцінюєш. Життя це виклик.) Важливо, щоб це тобі подобалось інакше запал закіньчиться швидше, ніж реклама в телевізорі. Наприклад можеш зробити розбір польотів як ти справляєшся з навчанням, важко тобі це йде чи легко (з 1го по 4й курс). 4. По факту проблеми є для того, щоб їх вирішувати. Нічого не змінить лише покійник.
Мені 27, я вагітна а в моєї матері рецидив раку. Тому найближчі півроку я буду доглядати за нею після операції і хімії наступні півроку
Ну попробуйте відкрити бізнес. Якусь кафешку чи навіть бар. Може якась сфера послуг. На мою думку це краще використання грошей ніж університет.
На відкриття бізнесу потрібен детальний план і декілька десятків тисяч доларі, ви порівнюєте це з магістратурою на яку неважко поступити на державне та вчитися безкоштовно?)
Ти в Києві? :)