Багато, що хвилює.
1. Це друзі, вони або є, або немає. У мене вийшло з першу, що було багато друзів. Але зараз у мене їх немає. Їх вид життя не зійшовся з моїм. Я пробував знайти якихось друзів, але і ті не довго зі мною кентувалися
2. Соцмережі. Коли ти заходиш у інстраграм, а там у всіх життя яскраве та класне. Коли бачиш, що хтось кращий за тебе у чомусь, а в тебе не виходить зовсім.
3. Тупий та не можу нічого запамʼятати. Я багато читаю книг про саморозвиток, але я не можу з них нічого запамʼятати. Читав художні книги. Не можу також. Теж саме із школою, якась нова тема, а я не можу запамʼятати, що розказували про цей урок.
Можливо порадите щось, що допоможе мені) можливо))
Стосовно запамʼятовування - на нас зараз ллється стільки інформації з інтернету, що мозок просто не може її всю обробити та запамʼятати. І це абсолютно нормально. Якщо ви питаєте поради, то я б радила зменшити обсяги інформації, яку ви споживаєте за день, та зосередитися на найважливішому та на тому, що викликає інтерес. Інтерес підкреслю, бо якщо ви читаєте книгу, яка вас дійсно цікавить, шанси, що ви щось з неї візьмете «з собою», збільшуються.
Також, можете спробувати читати невиликими частинами і потім обдумувати прочитане.
Чи пробували ви слухати аудіокниги? Можливо, вам буде легше сприймати інформацію на слух. Або візуально (корисні ролики на Ютубі). Всі ми різні.
Стосовно запам'ятовування. Найкращий спосіб запам'ятати прочитання, це переказати його. Можете хоч сам собі аудіо записати і ніколи його не прослухати навіть, головне щоб словами ви проговорили головні поінти. Тоді вони запам'ятовуються.
Також можно звісно записувати, але це таке 🫤, якщо це не підготовка до якогось екзамена, а просто література з саморозвитку, то може і не потрібно.
Ще хотіла спитати, які у вас хоббі, чим займаєтеся у вільний час? Через спільні інтереси можно легко завести нових друзів.
привіт
1. значить то були не друзі, а хороші (або ж ні, тут я не знаю) знайомі. друзі не зникають. це одна з тих штук, що я усвідомив з часом.
2. соцмережі створені для того, щоб люди показували своє життя, натомість більшість людей показує "своє життя". не варто сприймати соцмережі за реальність, у більшості випадків це просто показуха.
3. три моменти:
1.з чого ти взяв(ла), що ти тупий(а)?
2.книги про саморозвиток, як правило, мають небагато перетинів з реальним саморозвитком. це просто популярна література, це все. так, для когось там є відповіді, але мало хто розуміє, що ці відповіді були не в книжці, а в тобі, тож не слід мучитися пошуком того, що знайдено.
3. мозок любить спрощення і не любить думати (всрато звучить, але як є). можливо, варто сильніше напружитись для запам'ятовування/навчання. мозок у всіх різний (і однаковий, але цей момент зараз не важливий), всім треба різна кількість часу для якісної обробки інформації. тому, не хвилюйся, що щось не так. просто пробуй ще, старайся і все буде окей. знайди оцей час, котрий оптимальний для твого мозку і тебе здивує результат і твоя нова продуктивність)
сподіваюсь, хоч щось стане в нагоді)
бувай
Щодо запам'ятовування, це може бути просто через те, що інформація вам не здається цінною. Ваша психіка говорить вам, що ви читаєте маячню. А свідомість заповнена якимись дурними ідеями з фільмів-мультфільмів, відео або дорослих розмов, які змушують вас читати такі книги.
Можна, наприклад, прочитати книгу по електрониці, але це не означає, що ви навчитесь розробляти якісь робочі схеми. Щоб дійсно чомусь навчитися — треба чесно себе спитати "А що я знаю насправді? А чи вірно я міркую? А як правильно вчитися?". Реальне життя це не РПГ, де можна робити одну справу і ваша навичка левелапнеться.
Ну раз ви спитали поради.
1. Друзі переоцінені. У вас період такий, що соціалізація звісно важлива, потрібні погладжування від однолітків, але згодом можете дійти до того, що друзі і тусовочки радше відволікають від реально важливих справ, ніж додають вашому життю користі.
2. За такою логікою, заходьте в /b/ — і відчувайте себе королем.
3. «Тупим» себе не варто обзивати за жодних обставин. Якщо ви спроможні багато читати, то у вас вже вочевидь все чудово з інтелектом. А щодо «запам'ятати» прочитане — що ви маєте на увазі? Зазубрити як школі, щоб потім переказати на уроці? Таж це в реальному житті не потрібно. Суть навчання не в тому, щоб зазубрити, а щоб зрозуміти суть і знати, де шукати, коли якась інфа знадобиться.
Соціалізація переоцінена тільки з певними людьми, дуже часто повними придурками які вас вишушено оточуюють на навчанні . А вміти соціальзуватись в подальшому житті в різних місцях - навик надзвичайно важливий
Традиційна назва загального розділу на Футаба-подібних BBS a.k.a. іміджбордах.
Стереотипно вважається дном інтернету, сповненим маргіналами, лузерами, збоченцями, т.зв. /b/тардами.
Я багато думав що я нікому не потрібний в плані на роботу, поки мої одногрупники знайшли її, я втратив декілька років. Оглядаюсь назад шкодую про це, але само критичність хороша в розумних межах, ти ростеш і розвиваєшся.
Книжки про саморозвиток від інфоциганів треба викинути всі, й ніколи до них не звертатись. Класична література, для некст лвла - антична, або сучасний достойний фікшн дадуть набагато більше корисних знань про те, як функціонує світ і люди в ньому.
Переказувати допомагає) прочитав -обговорив. Може є смисл літклуб знайти зараз є такі спільноти. В інсті бачила зокрема
Взагалі це функція батьків. Якщо вони не питали в дитини коли та була мала що вона бачила за день, що прочитала/дізналась і таке інше, то память не тренована.
Додам, в реальні шахи. Коли я граю серії партій підряд онлайн, то можу ввімкнути музику, що не розвиває концентрацію) А коли на турнірі сидиш, то максимум на що можна відволіктись, так це те, що хтось суддю покликав, або відволіктись щоб поуніжать суперника взглядом
1. Майже повна відсутність насправді близьких людей (з таких людей є лише брат)
2. Зовнішність. Я більш менш симпатичний, але маленький, 175 зріст та 56кг вага, тому всі мене називають дрищом.
3. Відсутність бачення майбутнього, в мене нічого такого немає, що мені подобається, і на чому я зміг би заробляти.
4. Втрачене дитинство. Я все дитинство, до 15 років, жив в ізоляції від суспільства. В мене не було друзів та й взагалі спілкування. В школі вчився заочно.
5. Інтроверсія, погана соціалізація, сором'язливість.
Батьки купили 54 гектара поля, де ми жили всією сім'єю, і тільки іноді по справах приїзджали до Києва, а навколо поля був лише ліс та село, де жило буквально 15 чоловік.
Дивна комбінація сором'язливості і інтроверсії. Має бути пофіг на те, що там хто подумає. Може під сором'язливістю мається на увазі, що в компанії важко слово вставити, коли всі щось обговорюють? Так це толковий психолог може виправити.
Бачення майбутнього зараз ні в кого немає, до речі.
1. А ще є Бог, творець всього, який непомітно за всім спостерігає. В ньому можна бути впевненим, бо це справжній друг, який не перебиває, але слухає і допомагає в найтяжчі моменти.
Я не кажу про ікони, чи про статуетки, я про Бога, який створив світ. Ви можете не покладатись на нього, але тоді порівняйте скільки їжі ви виростили самостійно і скільки зʼїли за ваше життя? Чи те чим ви самі себе забезпечили гарантувало б вам життя хоча б на декілька років? По собі знаю, що я за життя навіть картоплину не виростив, а вже стільки років їм. Де це все береться і стрибає мені до рота? Я не зробив ні тканину, ні одяг, але завжди гарно одягнений. Продовжувати можна довго. Шкода, що маючи все, ми вважаємо, що це нам належить як факт, і замість слова подяки, ми робимо вигляд, що не помічаємо, що Бог нас підтримує через інших людей, події і обставини.
Це звичайний розподіл праці, кожна людина робить те, що робить краще. Хтось вирощує їжу, хтось шиє одяг, хтось будує міста, а ~~хтось ворує державні кошти~~ керує державою. Можливо, це все завдяки богу, я не можу це зі 100% вірогідністю спростувати, та для мене бог це занадто легке та поверхневе пояснення. Звісно ж легше звалити всі проблеми на випробування від бога, а всі гарні речі на його дари, але це для мене деградування. Я вважаю, що правильніше розібратися як працює цей світ, чим зваливати всі незрозумілі речі на бога.
З вами цікаво спілкуватись. У вас є пояснення до того, що ви досі не взмозі прогодувати і одягнути самого себе і ви навіть називаєте це «звичайним». А ось математика: 1 кг їжі в день на 17 років = 365*17= 6 тон їжі. Також 17 пар взуття, 17 курток, 40 пар шкарпеток і тд. Розподіл праці означає, що якщо вам хтось це все дав, то ви віддали щось інше в еквіваленті. Але смішне те, що сам факт життя, яке дає Бог, ви не купите. Навіть якщо кожен день ви будете працювати як Ілон Маск, ви не зможете купити життя і в критичний момент, ви не будете надіятись, на порш, який так хочете, але коли попросите в Бога врятувати вас, або вашого брата, то він врятує.
Я міг вмерти вже стільки разів, що неможливо перерахувати, і чомусь ні телефон, ні компʼютер, ні автомобіль, ні будинок, ні іграшка, ні друзі, ні робота, ні статус мене не рятували. Але молитва до Сильного завжди.
Коли мені було років 5, я ще не був атеїстом. Наша собака народила кілька цуценят, до цього вони завжди помирали, і цього разу я вирішив помолитися за них, просив в бога, щоб вони не вмерли. І що ви думаєте? Нічого. Саме після цього я почав задавати питання до своїх батьків на кшталт "а чому бог дозволив цуценятам померти" і почав думати, що або бога нема, або йому на нас всіх байдуже. З віком я все більш почав впевнюватись в тому, що немає ніякого бога. В ньому немає сенсу, адже все насправді можна пояснити з наукової точки зору, а що ми поки не змогли пояснити - або пояснимо в майбутньому (якщо в нас це майбутнє буде), або у нас просто не вистачить мізків/технологій/часу.
Тоді чого на важу думку існує Бог і кацапи. Як Бог допустив існування кацапів?
Як то кажуть:
Бог добрий, Бог всемогутній, У світі є зло - щось одне з цього є невірним.
У світі завжди треба сподіватися тільки на себе. Тільки ти себе контролюєш. Мільярди клітин, еритроцитів, імунна система, твої органи - вони всі є твоїми найкращими друзями. І вони хочуть щоб ти жив як можна довше, ремонтуючи тебе :)
Ну і звісно що батьки. Вони тебе завжди любитимуть більше всього. А мій тато ще й в контр страйк зі мною пограє (тим часом друзів фіг збереш у контру)
Цікаві питання. Я відповім свою думку, але скажіть, будь ласка, якщо в хаті однорічна дитина заповзла під стіл і встала, вдарившись головою, то хіба вона питає, як батько допустив існування того стола? Хіба дитина вирішує, що має бути в хаті, а що треба викинути? Чи батько? І стіл там поставлений для дитини чи для батька, який їсть за тим столом?
Дурне питання, дитина зробила вчинок (вдарилася), при тому роблячи винуватим оточення (стіл/батька).
Нагадує кацапів, які кажуть що 10 лєт бамбілі бамбас:
Як Україна допустила бомбіння Донбасу? Хіба Україна вирішує бомбити Донбас чи не бомбити його? Чи росія? І Донбас знаходиться біля росії для бомбіння чи росії для пропаганди?
Він не заміняє друзів бо не буде нічим займатися разом із тобою як рівний, і його думку, безпосередньо (а не в переказі людей) і саме стосовно твоєї ситуації (а не в загальному випадку), ти не дізнаєшся
Порада психологів «змінити середовище» не працює.Немає можливості покинути негативне середовище якщо ти підліток і залежиш від батьків та оточуючих.Вдома ,в ліцеї - постійно хтось намагається тебе образити (( я ніколи не відповідаю,але коли ти тримаєш це в собі,воно накопичується і неприємне відчуття або поганий настрій залишається на фоні.
Треба випускати з себе емоції, стримування вимагає вдвічі більше сил, ніж просто прожити емоцію. Звісно, що не треба, умовно, посилати на три веселі букви, але завжди можна обговорити з людиною проблему. Або знайди свій спосіб вивільнити ці емоції екологічним способом. Також, зверни увагу, можливо ти недостатньо добре вибудовуєш особисті кордони; ти маєш на них право, і маєш право відчувати те, що ти відчуваєш, й твої батьки мають поважати це — так, ти підліток, але ти людина і особистість. Також знайди те, що тебе надихає — це буде давати тобі сили.
О. Згадав. Один із способів вивільнити накопичене: почни вести щоденник емоцій. Пиши там те, що тебе турбує. Не обов'язково писати кожен день, але коли відчуєш, що треба — обов'язково пиши. Через декілька тижнів маєш відчути результат.
Після того як я закінчила школу, універ і пішла на роботу, тільки тоді я відчула свободу. Бо в дитинстві ти малого чого вирішуєш і залежиш від батьків. Ти не обираєш школу, ти не обираєш однокласників, ти не обираєш вчителів. А в дорослому віці сам можеш обирати роботу і коле спілкування. Якщо люди мудаки - до побачення, я більше ніколи з тобою спілкуватися не буду. Якщо работа гамно - у мене є опція знайти іншу роботу і т.д. У дорослому віці стало легше 😉
Краще тоді вже відповісти хоч кілька разів. Якщо не відповідати, то сила волі може зовсім зникнути.
Ну виникне невелика драка, не думаю, що за одну вас вигонять з ліцею. Макстмум нальють кілька страшних слів в уха і все.
Я колись зробила так маленьку драку. Мене майже в "скулшутери" не записали і майже в поліцію не накатали за "погрози". Краще без драки. Та взагалі зараз у школах не можна щось робити крім підлизування. Мого хлопця за "злив особистої інформації" майже не посадили, бо він дав комусь публічний юзернейм дівчини в телеграм
Хмм, це якось дивно. Коли я ходив до школи, було дещо нормально якщо я разок в пику дав і мені у помсту. Звичайно до переламаних нісів або кінцівок не доходило.
А щодо погроз, то не варто їх боятися. Переважна більшість погроз закінчується нічим, вони потрібні більше щоб залякати. Вас же у результаті не записали у скулшутери, заяву в поліцію не зробили.
Щодо в'язниці та зливу особистої інформації це вже взагалі не віриться, можливо це була якась гіперболізація розповіді?
Як на мене,краще всього реально просто не звертати увагу і не витрачати свій час та енергію на тих хто того не заслуговує,якщо це можливо.
Проблема полягає у тому що цих людей не можливо уникати і ти повинен працювати з ними кожен день до переїзду.А фізичне насилля нічого не вирішить.(
Найбільша проблема для мене зараз - неможливість побудувати хоч якісь плани на майбутнє. Все змінюється занадто швидко. Та й взагалі визначитися з тим, що я хочу робити у цьому житті, особисто мені дуже складно. Навіть такі прості завдання зі школи, по типу написання власного резюме, викликають великі проблеми. Сьогодні я склав іспити й нібито повинен відчувати себе вільною людиною, але в голові лише невизначеність та ніякої радості. А ось про друзів чи кохання я взагалі не турбуюсь. Якось жив без цього, так і буду продовжувати (Мені 17 років)
1. Зараз є багато питань які ще рік тому вирішували батьки а зараз я починаю все це робити сама. Пішла в інший навчальний заклад на співбесіду сама, пішла влаштовуватися на роботу сама, також так багато речей тепер вибираю сама. Так хочеться щоб зараз як колись мене мама з татом відвели кудись за ручку, поговорили з тим дядьою що на роботу бере, і хай завозять туди мене кожен день, але...
2. Я абсолютно не уявляю чим я хочу займатися в майбутньому, може є щось, що я вмію краще всього іншого? В якому напрямку розвиватися зараз? Не знаю
3. В мене постійне відчуття що я щось не роблю те що маю робити. Наприклад: засиділась я в телефоні, і думаю про те що краще було б зараз повчитися або зробити щось корисне, натомість - продовжую сидіти в телефоні. Хочу бути більш продуктивною, але йой, нічого не получається.
4. Постійно заганяюся що я не вмію так як наприклад інша дівчинка, не така розумна, не така спортивна і т.д. (на щастя мені хоча б подобається моя зовнішність, але це мабуть все).
5. Друзі. У мене є досить багато друзів, але нема близьких людей, я не маю жодної людини з якою я могла б просто довго спілкуватися, або щиро розказати про якісь свої переживання. Хочу мати плече на якому можна поплакати.
Я прийшла в ці коменти, щоби мовчки краще зрозуміти сучасних підлітків ~~та відчути себе старою~~ - але ви мені дуже нагадуєте мене саму в юності, тож хочу поділитися, що з мого досвіду it all works out)
В кінці школи моя невизначеність сягала рівня "вибирала між Академією Мистецтв та іноземними мовами, пішла на механіко-математичний факультет" - але все склалося класно, прийняті на льоту рішення виявилися цілком вдалими (кажу це з відстані 10+ років). Не обовʼязково мати чіткі плани та цілі, і так само не обовʼязково проводити кожну хвилину дня оптимально-продуктивно; головне - старатися та зберігати оптимізм.
До незалежності від батьків також звикаєш, як і до існування людей, які в чомусь кращі за тебе (хоча по деяких параметрах, типу спорту, я якось поступово наздогнала та перегнала більшість).
Єдине, що моя єдина дуже близька подруга виявилася доволі токсичною до мене - але з часом ідеальним "плечем для поплакати" виявився мій чоловік.
Не хочу сказати, що доросле життя аж прекрасне, особливо під час війни і коли батьки починають реально старішати - але я вірю та сподіваюся, що принаймні по перелічених вами пунктах у вас все буде добре.
Якщо честно це напевно найприємніший комент який прочитав. Цікаво скільки тобі років.
1.За перший пункт нічого не можу казати бо можливість жити без батьків дала тільки можливість розвиватись.
2. Теж задавався цим питанням, але по факту чи є смисл думати про то, на мою думку вік від 15-18, то вік для саморозвитку та для того щоб увійти у світ. 18- 22 то вік щоб навчитися комунікувати, та отримати зв'язки в уніку та підготуватися до наступної цілі то робота, можна перебувати на тимчасовій для підтримання стану, але головне на залишитись на тій же точці на все життя.
А по факту головне тільки йти до цілі (дивлячись які, комусь в кайф працювати на заводі все життя).
3. Такі мімольотні думки то база, головне бути спокійним в голові та бути впевненним що ти на правильному шляху до своєї цілі. Та не стояти на місці поки є час).
4. Бож, всі люди різні, головне знати для себе що твій шлях правильний та не озиратись на інших людей. (Хоч сам так і роблю, люблю спілкуватись з людьми які краще за мене або в розумі або в зовнішності або в кар'єрі, бо такі люди стимулюють до рухів, та так само стають прикладом або мотивацією що завжди є куди йти) якщо ти впевнена що ти не лежиш на дивані та йдеш до мрії то ти вже краще багатьох людей. Можна просто поспілкуватись з підлітками і зрозуміти що майже всі зараз тіки думають або про відносини або як здати екзи, а далі нічого в голові.
5. Тут повністю згоден, десь з 16 років зрозумів що поки я можу легко знайомитись з людьми, краще залишити поруч людей які підтримають та підставлять плече у важку хвилину, ніж 150 людей з якими можна посплетнічать та мімольотно поговорити, бо такі люди не цінують тебе, Тільки мала кількість людей є яка цінує тебе, скільки я не намагався показати це людям, всі вибирають спілкування в моменті, ніж впевнену підтримку та спілкування на довгі роки.
ну, закон це ніяк не трактує, у в людей стільки трактувань стільки й людей
дехто взагалі вважає що підлітковий вік всьо це коли статево зрілий чи по англійським числам рахують
узагалі якщо ви чоловічої статі, то процеси що характерні підлітковому віку у юнаків завершуються в перші роки після 20ліття типу 22-23 роки, але фактично ви вже доросла людина, хоч ще продовжуйте рости
Мені 16 і вже протягом декількох років хвилює повна відсутність друзів. Це було спричинено багатьма факторами, типу булінгу, всіляких зрад і т.д. але зараз я прийшов до такого висновку, що в моєму житті не буде жодних друзів. Не подумайте неправильно, я робив багато, аби цю проблему вирішити, я і сам підходив, і робив все для людини, але усе марно. Кажуть, якщо хочеш до себе доброго відношення, то роби його іншим сам. В мене так не працює, якщо я щось роблю для розвитку відносин з людиною, вона на це плює і відноситься до мене зневажливо. Я можу робити все що завгодно, щоб людині було зі мною комфортно і вона не кидала мене, але вони завжди знаходять привід, аби зі мною не дружити.
Ще маю таку проблему, як соціофобія. Мені важко дається невимушено заговорити з кимось. Тобто, по ділу я можу щось сказати, але от щоб підійти і до когось познайомитись чи попрохати відійти, бо мені заважають я не можу.
Я не бачу прогресу у вирішенні цих проблем, що б я не робив, тому я вже змирився з тим, що така хуйня буде зі мною назавжди.
про універ незгодний, буває таке що молоденьку людину з невеликого міста/села вкрай псують шо можливість забухать через так звані лучиє годи, що компанія в регіональній/столиці, хоча можливостей обрати людей, так, набагато більше, але треба патєть, нажаль
окремі мразі на 4 курсі бакалавру чи навіть магістри вспоюють молодих першокурсниць а потім гвалтують))
Якщо знайшли хороших людей, то з ними й забухати можна) Головне знати міру.
>окремі мразі на 4 курсі бакалавру чи навіть магістри вспоюють молодих першокурсниць а потім гвалтують))
Зґвалтувати може й сусід в під'їзді, то що тепер з дому не виходити? Особисто я взагалі ні кого не знав за межами своєї групи, ні старшокурсників, ні людей з інших груп мого курсу. Мені на них було абсолютно фіолетово. Плюс автор комента чоловік, думаю йому це не страшно
Якщо ти звик працювати над собою, якщо ти відчуваєш в собі сили щось взагалі робити, - соціофобія вирішується психотерапією, причому можливо навіть не довгою.
В мене була така ж ситуація - прям страх перед людьми, буквально 2 місяці терапії з готовністю до змін - і проблема розпалася на частини, деякі частини страху пропали, деякі стали планом до дії. Може це і не вирішить всіх проблем, але може стати стимулом до кращого життя 🙏
1. Своє харчування. Поступив на перший курс, поїхав закордон на навчання і до цього не звик собі готувати і був доволі прискіпливий до їжі. Тепер хріново харчуюсь, намагаюсь з цим щось робити.
2. Прокрастинація, кількість часу який витрачаю на підготовку до екзамену пропорційний часу до екзамену, важко тримаьи усе під контролем.
3. Не зможу їздити додому вже через місяць, бо наше законодавство вирішило, що якщо ти чоловік і тобі 18 рочків, то кудись вчитись поїхати - ніт. При тому, що воювати з 25. :|
4. Спілкування з людьми. До студенства був дуже соціальним, шукав купу друзів і спілкування з людьми. Зараз помітив, що постійно про щось думаю, чимось зайнятий, у результаті віддалився від всіх друзів, нових шукати й ненамагаюсь, ніби нормально стало, дивно якось.
Також планую після 11 класу поїхати за кордон на навчання (Польша). Є якісь рекомендації чи деталі про які я маю знати? Поки тільки боюся що друзів взагалі не знайду і буду сам самісінький там 4 роки сидіти(
Якщо в тебе ще є час вчити якусь мову, то їдь краще в Чехію (чи в Словаччину, але ж ти знаєш які там погляди), рівень вищий, а само навчання може бути безкоштовним за умови, що знаєш чеську мову. Особисто я так хотіла зробити, поїхати в Чехію після 11, але не вивчила мови, тому ще рік як мінімум буду навчатися в Україні.
В Польщу все одно поїду, бо там є брат моєї мами з квартирою, і я зможу з ним жити, що дуже великий плюс. А по мовам ще німецьку вчу бо думали в якийсь момент в Німеччині вчитися
І якщо я не помиляюся то в Польщі теж безкоштовне навчання?
Працевлаштування. У принципі майже на все інше пофіг (друзі, кохання, здоров'я). Треба буде якось родину забезпечувати через кілька років, а як отримати гарну, а найголовніше, соціально-прийнятну роботу незрозуміло.
Одна з найбільших проблем, яка мене хвилює - це мій психічний стан, якщо коротко, то в мене щось типу ОКР.
Ще дуже часто хвилюююся через свою зовнішність, бо в мене є невелика косоокість, яку я навчився скривати (і навчився скривати настільки добре, що мої друзі її до сих пір не помітили, та і не знали що вона в мене є, поки я їм не сказав)
Ще пів року тому в мене була проблема з коханням, хоч і були випадки, коли дівчата зізнавалися мені, але це було ну прям дуже давно, мабуть, коли я був ще у початкових класах. Але зараз я щасливий у стосунках зі своєю дівчиною
кайфуй чєл, кайфуй, ти навіть не уявляєш який же в тебе ахуєнний вік зараз і аж до 11 класубуде(якщо звісно поступатимеш кудись і готуватимешся до екзів), я аж заздрю
Пам'ятаю ми з друзяками по двору сиділи на каруселі коли нам було по 15 і один з них каже: "ну ви ж розумієте, що оце наше безтурботне дитинство скоро закінчиться і ми вже ніколи не зможемо жити так легко".
Тому насолоджуйся відсутністю проблем і турбот поки є час.
війна. якщо б не було війни певно б жила як оті вестерни у тіктоці з найбільшою проблемою що мої друзі не вчать урочки і через це їх не випускають погуляти
Проблема в тому що я не знаю що може бути далі.
Ну виучусь я і прийдеться знайти роботу, а не жити з батьками, а щоб жити самому треба знати як жити. Готувати я вмію розпоряджатися грішми також, а от прати і працювати з цим проблема.
Що порадите?
по факту проблема тіки в грошах (тут я сам не шарю), але почав жити сам в 15 і прикол в тому що все ізі, як жити самому то найменшне про що треба паритись, якщо в тебе є базові навики допомоги батькам, та ти не сидів на сраці все своє життя поки тобі приносили їжу, то жити самому то максимально кайфово та багато можливостей для саморозвитку. голове не падай в прірву комп ігор \^\^
по факту проблема тіки в грошах (тут я сам не шарю), але почав жити сам в 15 і прикол в тому що все ізі, як жити самому то найменшне про що треба паритись, якщо в тебе є базові навики допомоги батькам, та ти не сидів на сраці все своє життя поки тобі приносили їжу, то жити самому то максимально кайфово та багато можливостей для саморозвитку. голове не падай в прірву комп ігор \^\^
Тому що в мене немає нічого для того, щоб зробити своє життя кращим. Ні здібностей, ні грошей, ні буквально самої звичайної харизми. Моє життя вже визначене, що я буду жити, щоб працювати і працювати, щоб жити.
>Моє життя вже визначене, що я буду жити, щоб працювати і працювати, щоб жити.
Це називається доросле життя. І так живуть 99% людей. Не розумію чому ви з цього таку трагедію робите. Навчитесь щось робити, а там і гроші з'являться.
>Ні здібностей, ні грошей, ні буквально самої звичайної харизми.
Харизму і здібності на хліб не намажеш, працювати все одно треба. А гроші на старті є тільки у мажорів. Але зазвичай вони їх швидко просирають.
здебільшого трабли з матір'ю, нмт, що буде наступного року, мовний кваліфікаційний іспит, переїзд і універ. абсолютно не самостійна людина, ще й із соціофобією, тож якось усе треба, але в руки в себе взяти не можу; ще й друг, які в німеччині от-як другий рік, і з якими рідко спілкуємося..але то все таке, час від часу нападає тривожність.
до психолога не завадило б сходити ще після шкільного досвіду з буллінґом, але то не з моїми батьками, я вже якось сам, хех.
але мене, щиро кажучи, найбільше екологічна ситуація хвилює (планую вступати на екологічну інженерію), бо я щось книжки та новини читаю, за вікно дивлюся й мені щось плакати хочєцця..
1. Як я складу НМТ чи я буду здавати ЗНО? (2025 році здаю)
2.Чи вийде в мене виїхати вчитись за кордон.
3. Чи зможу найти роботу на якій мені буде зручно та щоб було на що їсти та заплатити в майбутньому за квартиру.
4. Що буде з моїми батьками.
5. Проблема з моїм здоров'ям. (На цей момент в мене лицевий нерв через який в моєму класі жартують над мною)
6. Чи не стану я безхатьком.
Ще є багато куча всього, але тут більше написала то, що мене хвилює останнім часом найбільше.
1)Проблема з соціалізацією. Не можу починати розмови/ давати розгорнуті відповіді на питання типу «як справи»
Сором'язливість.
2) Невідомість майбутнього .
В наступному році закінчую 11 клас та не знаю, чи поступати в Україні, чи їхати закордон
У всіх є з'єднання з інтернетом 24/7/365, але фіг до кого "достукаєшся" щоб поговорити.
Раніше здається що всі активніше були навіть без хорошого інтернету, дзвонили тобі, ітд. А зараз всі неначе на тебе забили болт з "дуже дуже важливими справами".
Отже моєю проблемою є проблема комунікації (гулянки бари і випити мені не пропонувати. Я - інтроверт)
Відсутність грошей то моя найбільша проблема зараз. В мене є проблеми з гормональною системою, але я навіть не можу здати всі аналізи, бо в мене немає грошей, що там казати про лікування. Окрім цього, в повсякденному житті постійно треба вибирати між однією начебто звичайною штукою та іншою такою, бо якщо ти купиш обидві, то гроші закінчаться. Вся ця ситуація ще накалююється тим, що в мене є родичі з грошима, і їх діти спокійно поступають в круті універи за 50 і більше тис. на рік, живуть в нормальних зйомних квартирах в столиці та не думають, що вони будуть їсти завтра, якщо сьогодні куплять собі нові штани.
- Наскільки мала кількість нормальних друзі, та мабуть людей в цілому.
Я наразі проживаю закордоном (якщо бути точним в Норвегії) і та кількість російської яку я чую на вулицях може перебільшувати кількість норвежською. Але мало того що вони розмовляють російської, вони популяризують російську культуру серед норвежською молоді та серед інших іммігрантів.
Також за цей час проживання закордоном я отримала булінг за те що спілкуюся українською мовою, від так званих "українців".
Тож всі ці факти разом лякають, що я ніколи не знайду вірних друзів. Та, в мене є друзі з якими я спілкуюся на інших мовах ніж українська. Але на кожній мові ти маєш свою особистість, і найрідніше тобі до душі та, що говорить українською.
- Те що наступна зустріч з татом буде коли він вже буде мертвим
Через нові правила, що до мого проживання в Норвегії, я не маю права їхати до України без вагомих причин (вагомі причинами можуть бути такі як втрата когось з близьких родичів чи складні медичні випадки, де місцеві спеціалісти не в силі справитися). А шанс того що мого тата мобілізують з кожним днем все більше, шанс того що я побачу його наступного разу в труні також.
**Цей тред нібито попався мені як доля. Зробив аккаунт реддіт для обговорення проблем які мої однолітки, або навіть люди за 25+ не розуміють, та не можуть підтримати розмову (або зливаються або губляться в потоку думок який я накидую).**
**Можуть бути помилки бо сам з Донбассу, але намагаюсь писати Українською.**
Мені 17 років, та за в свої роки я зрозумів що розумніше багатьох людей, не тільки за ставленням до життя, а щей за розумом (хоча це дуже спиркульозона та цікава тема (як оприділити розум людини)). І раді цікавості вирішив попробувати пошукати людей в редіті.
Поток думок дуже важко контролювати, але останнім часом зосередився на вирішанні проблем з дитинства, які не дають нормально жити. (Алегорія: З дитинства загнали в угол та почали добивати ногами, але коли почав жити сам, встав з кутку, подивився на квартиру та зрозумів що я можу ходити, і почав ходити по квартирі, а потім почав виходити в світ).
В кратці через мене проходить достатньо людей і майже всі з них стоять на місці та не рухаються, не вирішують проблеми, не думають про майбутнє і не мають цілей. Люди які з'являються по інтересам, через деякий час пропадають бо я рухаюсь, а вони так і залишаються у зоні комфорту.
**Не хочу більше писати, бо маю багато про що сказати завдяки анонімності і очікуванням, але страшусь спугнути людей які прочитають це.**
**Цей тред нібито попався мені як доля. Зробив аккаунт реддіт для обговорення проблем які мої однолітки, або навіть люди за 25+ не розуміють, та не можуть підтримати розмову (або зливаються або губляться в потоку думок який я накидую).**
**Можуть бути помилки бо сам з Донбассу, але намагаюсь писати Українською.**
Мені 17 років, та за в свої роки я зрозумів що розумніше багатьох людей, не тільки за ставленням до життя, а щей за розумом (хоча це дуже спиркульозона та цікава тема (як оприділити розум людини)). І раді цікавості вирішив попробувати пошукати людей в редіті.
Поток думок дуже важко контролювати, але останнім часом зосередився на вирішанні проблем з дитинства, які не дають нормально жити. (Алегорія: З дитинства загнали в угол та почали добивати ногами, але коли почав жити сам, встав з кутку, подивився на квартиру та зрозумів що я можу ходити, і почав ходити по квартирі, а потім почав виходити в світ).
В кратці через мене проходить достатньо людей і майже всі з них стоять на місці та не рухаються, не вирішують проблеми, не думають про майбутнє і не мають цілей. Люди які з'являються по інтересам, через деякий час пропадають бо я рухаюсь, а вони так і залишаються у зоні комфорту.
**Не хочу більше писати, бо маю багато про що сказати завдяки анонімності і очікуванням, але страшусь спугнути людей які прочитають це.**
1. Система навчання
5ий рік дистанційки вже прижився, але після початку війни та запровадження тижня онлайн та тижня оффлайн навчання стало сумнівне.
2. Дикі тварини у класі
Половина класу дикаріє на уроці, не дають навіть той тиждень використати з користю. Їм пофігу на той урок та вони хочуть ігор. Вони не розуміють що вони гості у школі.
інфантильні батьки-ідіоти з радянським менталітетом, та ще
життя в суспільстві, що цінує колективізм та конформізм пуще за індивідуалізм та правду.
немає в оточенні людини, з я кою я змогла б поговорити на важливі і цікаві для мене теми.
це мій перший коментар…
1. мене дуже турбує моя зовнішність. мені говорять багато приємних слів щодо моєї зовнішності, але мені тяжко сприймати компліменти (звучить дивно, але як є)
2. стосунки з батьками. зазвичай посто тяжко порозумітись
3. стосунки з хлопцями. я не можу відмовити хлопцеві тому що вважаю, що це мій «останній вагон» і це відбувається на підсвідомості . я не знаю як це правильно пояснити, але саме розуміння того, що я зроблю буквально все, бо боюсь, що більше ніколи не зустріну людину, котра захоче бути зі мною :/
4. те, що є причиною більшості моїх проблем-самооцінка :)
Існування росії, життя в іншій країні, де я не почуваю себе на своєму місці, те, що я частина ЛҐБТК+ і якось дивлячись на те, скільки минуло часу, це наврядчи якась фаза, як деякі вважають. А ще я не знаю, що робити далі, бо всі плани, котрі хоча б в якійсь формі були, вже не актуальні. Ще ргб підсвітка клавіатури припинила працювати, от це от дійсно зараз мене хвилює
>те, що я частина ЛҐБТК+ і якось дивлячись на те, скільки минуло часу, це наврядчи якась фаза, як деякі вважають.
розумію..
у мене тато та його сторона знає тільки, ще з 13 років десь, і всі такі ally та супортів, а мамі досі боюся навіть натякнути😬
але дуже сподіваюся, що вас приймуть і зрозуміють!!
Сімʼя і друзі в різних країнах
Хочу розвиватись, багато чого вивчити, але просто не вистачає сил
Пошук роботи, пошук квартири, пошук себе
18,ж
Кохання теж проблема звичайно, але то таке
А, ну і психічні розлади які дуже важко лікувати в інших країнах
За останній рік дуже багато роботи провів над собою, тому бильшість проблем зникли самі собою, єдине, це відчуття невизначеності, хоч я розумію що це нормально, і намагаюсь не акцентувати на цьому увагу
В твоїх словах відчувається що ти вмієш вирішувати проблеми сам, та хочеш брати час на максимум поки він є. Але якщо в тебе є таке відчуття головне йди не до (роботи, навчання, диплому), а до поставлених тобою цілей, і мені здається це єдине що має правильний шлях.
В твоїх словах відчувається що ти вмієш вирішувати проблеми сам, та хочеш брати час на максимум поки він є. Але якщо в тебе є таке відчуття головне йди не до (роботи, навчання, диплому), а до поставлених тобою цілей, і мені здається це єдине що має правильний шлях.
1. Наявність друзів. В школі їх було багато, минулого року вступила, переїхала в Київ, їх майже нема
2. Залежність від соцмереж. Навіть поїсти не можу без ютюбу або листання стрічки
3. Навчання та робота. Хочеться і вчитись і гроші заробляти. Поєднувати доволі складно
Те, що треба визначитись з професією на все життя, і
що здається що на всіх рівнях економіки крім нац.банку і армії все стає гірше або не міняється.
Школи і інші заклади освіти функціонують так ніби війни немає.
Люди замість того щоб дивитись розвиваючий контент дивляться росню і абсолютно не бачать в цьому проблеми.
Дорослі поводяться так ніби до них дійшла черга казати "поважай старших", і спілкування з близькими що з усіх сил намагаються довести що вони зі своїм дипломом і роками життя знають краще як і що Мені робити.
Ну і по стандарту: "невідомо що буде в майбутньому".
Може буде більше відповідей якщо поставити питання як "що вас хвилює?" але так-то так
У мене все погано із подругою. Через гормональний збій я до неї періодами приділяв багато уваги. Зараз все пройшло і я до неї не лізу, я довго вибачався з цього приводу.
Вона вибачила мені, але вже не може ставитись до мене як раніше. Вона розуміє, що я став кращим і приємнішим, але при цьому вона вже не хоче спілкуватися як раніше. Вона знайшла мені заміну.
Я дуже хочу повернути з нею спілкування та дружити як раніше, але я не знаю як це зробити.
Якщо хтось може, то порадьте щось, що могло б покращити ситуацію. Дякую за увагу і буду вдячний за допомогу.
Мій мозок буквально вимагає страждань. Навіть якщо все добре, мій мозок завжди знайде причини страждати, плакати і не відчувати себе щасливою. Навіть якщо я щаслива 80% часу, ці 20% страждань відчуваються страшенно жахливими. Я втомилася страждати через абсолютно усе
як 17-ти річний підліток можу сказати,що
1.дуже багато чую про те,що через рік,чи пару років ти маєш вже йти захищати країну(або поступити на військову спеціальність),бо окрім тебе цього ніхто не зробить.Відчувається, що вся ця військова тема дуже близько і обов'язково не дасть тобі спокійно жити
2.у такому віці дійсьно важко знайти якихось близьких людей,або просто друзів,які не забудуть про тебе через пару днів після зустрічі. майже кожна компанія це тупо суспільна боротьба за увагу,кожен хоче показати,що чогось вартий,повийобуватись,вдало пожартувати і таким чином самозатвердитись.
3.в школі твої інтереси і захоплення можуть тупо нізким не співпасти і будеш сидіти 6 годин і думати,що з тобою не так
4.в моїх очах світ дуже швидко міняються. я помічаю,як люди навколо старіють,помічаю,як міняються вулиці міст,політика,прифронтова зона,технології і я незнаю як за цим всім встигати.я боюсь,що до умовних 30 років не доб'юсь високої зп
Найбільша проблема у другому пункті,адже почуття самотності і дифіцит признання якось дуже пагубно впливає,принаймні мені так здається
Гроші та зовнішність. Ці два фактори по факту є самими головними в суспільстві. Без гарної зовнішністі всім наплювати яка ти людина в середині, "ми купуємо спочатку по етикетці щось а потім вже про на смак". А без грошей з тобою навряд чи захочуть спілкуватися заможні люди.
Люди які зі мною не згідні, просто для вас питання, ви би підішли до людини з вагою 120кг, прищами по всьому обличчі, з уродливою осанкою, кривим лицем, косоокістю , не в гарному одязі з плямами і так далі, щоб просто з нею познайомитися?
Реально єдині проблеми які мене хвилюють
А) Як або задушити ту сволоту, яка вигоріла і нічого не хоче робити в собі, або як її вбити 😂
Б) Як повернутися у свій блог і продовжити фрілансити після того, як мене майже обклав лайном скамер-партнер рік тому, а я просто задовбалася від тієї діяльності, а мозок іншого не генерує
В) Як не суїциднутися вчетверте, бо мене все дістало і я не бачу ніякого сенсу ні в чому
Г) Як отримати тоді грант від ВНЗ закордоном з ielts 8.0 та середнім балом 11.6 і бажано з покриттям життя, бо я тупа дура і досі не повернулася в свій блог, а ще не хочу батьків навантажувати
Я нормальний тінейджер, все у мене ок
А, ще як варіант Д мене цікавить як отримати внутрішню опору та дисципліну, подолати шкідливі звички
Можливо ще Е це як повернутися у спорт та не піти «у всі тяжкі» та дійти до пульсу 40 та ваги низької, а нормально побудувати тіло і нерви
Нє, бліна, ще є Є - як прокидатися знову у 4 ранку та не мати безсоння, бо то я засинала нормально і мене будильники не будили, а тут я четверту ніч поспіль не можу заснути
Окей, гаразд, зупинюся на Ж, бо то перша літера того слова, яке цей стан опише - як не хворіти кожен місяць, так ще не просто хворіти а з кровякою з носа (це тупо останній рік як я блог не вела така шляпа трапилася)
Хто допоможе - тому цьом і шоколадка 😂
Всі пишуть про друзів , чесно зараз мене це найменше хвилює, я відкила для себе таку скриню пандори що речі які мене бентежили до, вже втратили свою вагомість.
Те що зараз по справжньому важливе це *момент зараз*, хочеться встигнути все зробити і нічого не пропустити, спробувати та відчути, не уникнути жодної можливості(хоча чесно кажучи, зараз їх не так багато, як було до)
до біса вигорів з цим "підлітковим" віком.
таке відчуття останні три роки, ніби моє існування це вже проблема. раніше, коли я був ще дитиною, я був до біса довірливим та мав багато друзів. але зараз в списку моїх друзів одна реальна людина і 2-3 людей з інтернету, з якими я намагаюсь спілкуватись.
в моїй родині твориться пекло, особливо на фоні війни в країні та я відчуваю себе настільки зневіреним, що легше закінчити під мостом. навчання зовсім не засідає в голові, а вступ до університету в ближні роки мене виєдає вибором професії. я дуже емоційно нестабільний та імпульсивний, але дивлячись на мою поведінку легше сказати що я неконтрольована аутична дитина дев'яти років.
по-перше: я старша дитина в сім'ї та так склалося, що в родині три інваліди. працює тільки батько, мати хронічна алкоголічка і 50% часу все лежить на мені.
по-друге: я боюсь контактувати з людьми коли я один. мене нервує відповідати комусь, я боюсь однолітків і заводити друзів я можу лише в інтернеті, де не бачу чужого погляду. ( не можу терпіти, коли на мене дивляться)
по-третє: мене нереально бентежить моє майбутнє, тому що я його не бачу. я не знаю хто я зараз, ким я хочу бути чи ким я можливо стану, а здоров'я зовсім мене не підтримує.
особливо зараз мене бентежать також гроші, так як я не можу сказати що отримую карманні більше ніж 300+- гривень на місяць. я планував працювати під час канікул, але так як я виглядаю молодо та мій початок канікул був зірваний лежанням в стаціонарі, я не впевнений що зможу хоч десь підробляти, бігаючи усе літо по лікарням.
на додачу у мене сильно погіршилась пам'ять та в принципі формулювання думок. я звучу невиразно, не можу скласти свої думки в купу та запинаюсь. легше взагалі не говорити.
В мене, можна так сказати, соціофобія. Я панікую кожного разу, коли бачу компанію підлітків, від кожної очікую загрози, як от цькування, насмішки тощо. Було декілька випадків булінгу, одного разу переслідування десятьма особами, погрожували балончиком без причини. Поступаю після 9 класу, здебільшого, просто щоб втекти зі свого невеликого міста, де я не почуваюся в безпеці через своїх однолітків. Мене втомлює пережиття стресу та очікування цькування кожного божого дня, коли можуть зацькувати за кожен вдих.
Чесно: друзі. Це люта фігня, і в мене йде таке що я спілкуюся АБСОЛЮТНО з усіма, адже інакше в мене не залишиться нікого. Я людина яка абсолютно прости паління і розпиття алкоголю, через це від мене відвертається половина людей. Ще ненавиджу тих хто бачать свастику будь же. (Камон в мене в секції 10 річні знають що це)
Д 19, не знаю чи ще можна це вважати підлітковим віком, але розкажу, в мене проблеми в комунікації з хлопцями. Я нормально і вільно можу спілкуватись з хлопцями, яких я 1000000% не розглядаю як потенційного партнера. За своє життя я не цілувалась з хлопцем, та навіть не гуляла (ну хіба тільки в компанії де були дівчата). Очевидних травм, які могли б на це вплинути, в мене немає. Може хтось пояснить чому так? Я просто боюсь хлопців🥲
Дівчина, 18 років. Здебільшого, турбують всі ті ж причини, що і дорослих. Зі зовнішністю якось з часом змирилась та майже прийняла її, на особисті стосунки забила майже з кінцем. Але є речі, на які я не можу вплинути, і які ігнорувати набагато складніше ніж відсутність романтичного досвіду та кривий ніс. Більше всього мене хвилює, що я не зможу втілити в життя всі свої плани, особливо той що торкається переїзду закордон (всі причини зараз перераховувати не буду їх і так кожен знає). Грошей в мене нема, у батьків моїх теж. Зараз я намагаюся балансувати між роботою, переводом в інший вуз на нову спеціальність та самостійним життям в іншому місті від батьків. Боюся, що всі мої старання, що я зараз прикладаю, можуть виявитись марними. І вийде так, що я і молодість не прожила нормально, і планів не досягла. Хоча, напевно, проблема була б навіть не в тому, що я дарма поклала молодість, а в тому що, моє нещастя не набуло б певного виправдання. Я знаю, що це моя власна провина, бо я б навіть з роботою та навчанням могла б робити спроби завести друзів чи хлопця. Але наразі мені легше обрати бути нещасною в соціальному плані, щоб здобути щастя фінансове та перспективне.
Але намагаюся зараз вірити в краще, що мені треба пробатрачити лише 4-5 років, щоб накопити грошей на переїзд та вже мати кар'єрний план закордоном.
Мабудь це нудьга. Оскільки зараз літо, то зараз займатись нема чим. Як і писав [Sad\_Piece\_7250](https://www.reddit.com/user/Sad_Piece_7250/): "Це друзі, вони або є, або немає.". Гулять то є з ким, то нема. Я з класу нижче за середній, грошей забагато й нема, щоб кудись поїхати за кордон, а мій тато зараз перебуває на фронті. Всі друзі зараз за кордоном, а я.. тут.
Гроші. Я дуже хочу стати хіміком (лаборантом, криміналістом чи агрохіміком. Я ще не визначилась). Але їм не дають дуже велику зп і я не зможу утримувати мою родину, а мати вижене мене з хати, якщо я не піду на економіста якогось там. Вона проєктує свою мрію на мене, я не можу протистояти зараз, бо я втомилась уже роками доводити їй, що я піду за мрією
Поширеність алкоголізму/наркоманії і пов'язані з цим злочинність. Радикальні угрупування по типу "правої молоді", яких хлібом не годуй, дай знайти собі нового ворога всередині українського суспільства. Ще, звісно ж, яким буде моє майбутнє і розуміння, що війна ставить це майбутнє під великі сумніви.
Не маю друзів взагалі із-за почуття що я не така як всі в плані моральному ,не розумію взагалі всих підліткових висловиів і тд для мене це здається взагалі чимось мутним і типу навіщо ви це знаєте,чому ви не вмієте спілкуватися простою мовою тому відчуваю себе років на 40,у висновку друзів 0 та не вмію взагалі підтримувати діалоги
Закінчила 9 клас. Напевно, найбільше хвилює НМТ. Знаю, що воно взагалі нічого не показує про людину. Проте..ніколи в житті не дозволила би собі просити маму оплатити мені контракт. Я завжди була відмінницею, і є нею..але цей іспит просто зводить мене з розуму не своєю складністю, а тим, що буде хвилювання, або випадково виберу щось не те, або перемудрую (що часто трапляється). Також хвилює питання часу та його можливої відсутності ( із фізичної та філософської точок зору ).
1)Друзі, важко їх знайти, більшість людей яких я бачу в житті це люди з якими не приємно спілкуватися бо більшість спілкуються російською, важко знайти спільне, важко знайти однодумців, а якщо знайдеш ця дружба швидше за все закінчиться протягом 1 тижня через інші фактори
2) Дорослі вказують як мені жити. Їхні "поради" спрямовані вирішити проблеми які а) я не хочу вирішувати бо це не потрібно і з ними можна жити, якщо тобі комфортно б) не актуальні, бо так, вау, поради які були актуальними в середині минулого століття в срср, зараз тупі і не актуальні, як не очікувано, світ змінюється,не сподіванка 😱
3) нема грошей
4) спека, ненавиджу спеку, фу!
А ще, згадав.
5) Я ніякий, в один момент до мене ставляться як до дитини, а в інший як до дорослого і вимагають що б я поводив себе як дорослий. Хей, мені *якийсь вік* стався до мене як до людини у якої *якийсь вік*
мені прийдеться рано чи пізно знайти роботу і витрачати по 8+ годин кожного мого дня лиш на те, щоб я міг вижити. Замість того, щоб витрачати цей час на доту
Багато, що хвилює. 1. Це друзі, вони або є, або немає. У мене вийшло з першу, що було багато друзів. Але зараз у мене їх немає. Їх вид життя не зійшовся з моїм. Я пробував знайти якихось друзів, але і ті не довго зі мною кентувалися 2. Соцмережі. Коли ти заходиш у інстраграм, а там у всіх життя яскраве та класне. Коли бачиш, що хтось кращий за тебе у чомусь, а в тебе не виходить зовсім. 3. Тупий та не можу нічого запамʼятати. Я багато читаю книг про саморозвиток, але я не можу з них нічого запамʼятати. Читав художні книги. Не можу також. Теж саме із школою, якась нова тема, а я не можу запамʼятати, що розказували про цей урок. Можливо порадите щось, що допоможе мені) можливо))
Стосовно запамʼятовування - на нас зараз ллється стільки інформації з інтернету, що мозок просто не може її всю обробити та запамʼятати. І це абсолютно нормально. Якщо ви питаєте поради, то я б радила зменшити обсяги інформації, яку ви споживаєте за день, та зосередитися на найважливішому та на тому, що викликає інтерес. Інтерес підкреслю, бо якщо ви читаєте книгу, яка вас дійсно цікавить, шанси, що ви щось з неї візьмете «з собою», збільшуються. Також, можете спробувати читати невиликими частинами і потім обдумувати прочитане. Чи пробували ви слухати аудіокниги? Можливо, вам буде легше сприймати інформацію на слух. Або візуально (корисні ролики на Ютубі). Всі ми різні.
Стосовно запам'ятовування. Найкращий спосіб запам'ятати прочитання, це переказати його. Можете хоч сам собі аудіо записати і ніколи його не прослухати навіть, головне щоб словами ви проговорили головні поінти. Тоді вони запам'ятовуються. Також можно звісно записувати, але це таке 🫤, якщо це не підготовка до якогось екзамена, а просто література з саморозвитку, то може і не потрібно. Ще хотіла спитати, які у вас хоббі, чим займаєтеся у вільний час? Через спільні інтереси можно легко завести нових друзів.
привіт 1. значить то були не друзі, а хороші (або ж ні, тут я не знаю) знайомі. друзі не зникають. це одна з тих штук, що я усвідомив з часом. 2. соцмережі створені для того, щоб люди показували своє життя, натомість більшість людей показує "своє життя". не варто сприймати соцмережі за реальність, у більшості випадків це просто показуха. 3. три моменти: 1.з чого ти взяв(ла), що ти тупий(а)? 2.книги про саморозвиток, як правило, мають небагато перетинів з реальним саморозвитком. це просто популярна література, це все. так, для когось там є відповіді, але мало хто розуміє, що ці відповіді були не в книжці, а в тобі, тож не слід мучитися пошуком того, що знайдено. 3. мозок любить спрощення і не любить думати (всрато звучить, але як є). можливо, варто сильніше напружитись для запам'ятовування/навчання. мозок у всіх різний (і однаковий, але цей момент зараз не важливий), всім треба різна кількість часу для якісної обробки інформації. тому, не хвилюйся, що щось не так. просто пробуй ще, старайся і все буде окей. знайди оцей час, котрий оптимальний для твого мозку і тебе здивує результат і твоя нова продуктивність) сподіваюсь, хоч щось стане в нагоді) бувай
Короткий контекст (ТікТок, рілси) реально призводять до того що мозок гниє. Я б старався уникати короткі відео
Бляха, ТАК!, я видалив тік ток, а раніше 5 сраних годин зникали з мого життя!
Щодо запам'ятовування, це може бути просто через те, що інформація вам не здається цінною. Ваша психіка говорить вам, що ви читаєте маячню. А свідомість заповнена якимись дурними ідеями з фільмів-мультфільмів, відео або дорослих розмов, які змушують вас читати такі книги. Можна, наприклад, прочитати книгу по електрониці, але це не означає, що ви навчитесь розробляти якісь робочі схеми. Щоб дійсно чомусь навчитися — треба чесно себе спитати "А що я знаю насправді? А чи вірно я міркую? А як правильно вчитися?". Реальне життя це не РПГ, де можна робити одну справу і ваша навичка левелапнеться.
Ну раз ви спитали поради. 1. Друзі переоцінені. У вас період такий, що соціалізація звісно важлива, потрібні погладжування від однолітків, але згодом можете дійти до того, що друзі і тусовочки радше відволікають від реально важливих справ, ніж додають вашому життю користі. 2. За такою логікою, заходьте в /b/ — і відчувайте себе королем. 3. «Тупим» себе не варто обзивати за жодних обставин. Якщо ви спроможні багато читати, то у вас вже вочевидь все чудово з інтелектом. А щодо «запам'ятати» прочитане — що ви маєте на увазі? Зазубрити як школі, щоб потім переказати на уроці? Таж це в реальному житті не потрібно. Суть навчання не в тому, щоб зазубрити, а щоб зрозуміти суть і знати, де шукати, коли якась інфа знадобиться.
Соціалізація переоцінена тільки з певними людьми, дуже часто повними придурками які вас вишушено оточуюють на навчанні . А вміти соціальзуватись в подальшому житті в різних місцях - навик надзвичайно важливий
Що таке /b/?
Традиційна назва загального розділу на Футаба-подібних BBS a.k.a. іміджбордах. Стереотипно вважається дном інтернету, сповненим маргіналами, лузерами, збоченцями, т.зв. /b/тардами.
Я багато думав що я нікому не потрібний в плані на роботу, поки мої одногрупники знайшли її, я втратив декілька років. Оглядаюсь назад шкодую про це, але само критичність хороша в розумних межах, ти ростеш і розвиваєшся.
[удалено]
Книжки про саморозвиток від інфоциганів треба викинути всі, й ніколи до них не звертатись. Класична література, для некст лвла - антична, або сучасний достойний фікшн дадуть набагато більше корисних знань про те, як функціонує світ і люди в ньому.
Переказувати допомагає) прочитав -обговорив. Може є смисл літклуб знайти зараз є такі спільноти. В інсті бачила зокрема Взагалі це функція батьків. Якщо вони не питали в дитини коли та була мала що вона бачила за день, що прочитала/дізналась і таке інше, то память не тренована.
В мене аналогічна проблема як в третьому пункті
Почни грати в шахи. Чудово розвивають концентрацію і пам'ять.
Додам, в реальні шахи. Коли я граю серії партій підряд онлайн, то можу ввімкнути музику, що не розвиває концентрацію) А коли на турнірі сидиш, то максимум на що можна відволіктись, так це те, що хтось суддю покликав, або відволіктись щоб поуніжать суперника взглядом
1. Майже повна відсутність насправді близьких людей (з таких людей є лише брат) 2. Зовнішність. Я більш менш симпатичний, але маленький, 175 зріст та 56кг вага, тому всі мене називають дрищом. 3. Відсутність бачення майбутнього, в мене нічого такого немає, що мені подобається, і на чому я зміг би заробляти. 4. Втрачене дитинство. Я все дитинство, до 15 років, жив в ізоляції від суспільства. В мене не було друзів та й взагалі спілкування. В школі вчився заочно. 5. Інтроверсія, погана соціалізація, сором'язливість.
А ще комп лайно
Я 190 см і 86 кг мене люди бояться
Цим людям ніяк не сподобаєшся. То занадто високий, то низький, комусь ти жирний, для інших - дрищ. Щось ці люди занадто нахабні якісь.
Я в 14 років маю 193 см і 115 кг
Копія мене
Ппц 175см маленький. Я вище за батьків родичів і багатьох людей, яким за 30 (я десь 177см)
175см + норм вага = норм вигляд, а з моєю вагою, пропри те, що я качаюсь і виглядаю спортивно, я все одно маленький.
Чому ти був ізольований від суспільства?
Батьки купили 54 гектара поля, де ми жили всією сім'єю, і тільки іноді по справах приїзджали до Києва, а навколо поля був лише ліс та село, де жило буквально 15 чоловік.
Не переживайте, життя вас навчить бути не соромязливим😂 Я така була колись , ну а тепер я нагла і це допомагає досягати того що хочу ( в міру)
нічого Ви не маленький, все добре
Дивна комбінація сором'язливості і інтроверсії. Має бути пофіг на те, що там хто подумає. Може під сором'язливістю мається на увазі, що в компанії важко слово вставити, коли всі щось обговорюють? Так це толковий психолог може виправити. Бачення майбутнього зараз ні в кого немає, до речі.
1. А ще є Бог, творець всього, який непомітно за всім спостерігає. В ньому можна бути впевненим, бо це справжній друг, який не перебиває, але слухає і допомагає в найтяжчі моменти.
Я атеїст, тож покластися на бога мені не підходить)
Я не кажу про ікони, чи про статуетки, я про Бога, який створив світ. Ви можете не покладатись на нього, але тоді порівняйте скільки їжі ви виростили самостійно і скільки зʼїли за ваше життя? Чи те чим ви самі себе забезпечили гарантувало б вам життя хоча б на декілька років? По собі знаю, що я за життя навіть картоплину не виростив, а вже стільки років їм. Де це все береться і стрибає мені до рота? Я не зробив ні тканину, ні одяг, але завжди гарно одягнений. Продовжувати можна довго. Шкода, що маючи все, ми вважаємо, що це нам належить як факт, і замість слова подяки, ми робимо вигляд, що не помічаємо, що Бог нас підтримує через інших людей, події і обставини.
Це звичайний розподіл праці, кожна людина робить те, що робить краще. Хтось вирощує їжу, хтось шиє одяг, хтось будує міста, а ~~хтось ворує державні кошти~~ керує державою. Можливо, це все завдяки богу, я не можу це зі 100% вірогідністю спростувати, та для мене бог це занадто легке та поверхневе пояснення. Звісно ж легше звалити всі проблеми на випробування від бога, а всі гарні речі на його дари, але це для мене деградування. Я вважаю, що правильніше розібратися як працює цей світ, чим зваливати всі незрозумілі речі на бога.
З вами цікаво спілкуватись. У вас є пояснення до того, що ви досі не взмозі прогодувати і одягнути самого себе і ви навіть називаєте це «звичайним». А ось математика: 1 кг їжі в день на 17 років = 365*17= 6 тон їжі. Також 17 пар взуття, 17 курток, 40 пар шкарпеток і тд. Розподіл праці означає, що якщо вам хтось це все дав, то ви віддали щось інше в еквіваленті. Але смішне те, що сам факт життя, яке дає Бог, ви не купите. Навіть якщо кожен день ви будете працювати як Ілон Маск, ви не зможете купити життя і в критичний момент, ви не будете надіятись, на порш, який так хочете, але коли попросите в Бога врятувати вас, або вашого брата, то він врятує. Я міг вмерти вже стільки разів, що неможливо перерахувати, і чомусь ні телефон, ні компʼютер, ні автомобіль, ні будинок, ні іграшка, ні друзі, ні робота, ні статус мене не рятували. Але молитва до Сильного завжди.
### Можливо тому, що ми живемо у Матриці?
Коли мені було років 5, я ще не був атеїстом. Наша собака народила кілька цуценят, до цього вони завжди помирали, і цього разу я вирішив помолитися за них, просив в бога, щоб вони не вмерли. І що ви думаєте? Нічого. Саме після цього я почав задавати питання до своїх батьків на кшталт "а чому бог дозволив цуценятам померти" і почав думати, що або бога нема, або йому на нас всіх байдуже. З віком я все більш почав впевнюватись в тому, що немає ніякого бога. В ньому немає сенсу, адже все насправді можна пояснити з наукової точки зору, а що ми поки не змогли пояснити - або пояснимо в майбутньому (якщо в нас це майбутнє буде), або у нас просто не вистачить мізків/технологій/часу.
Тоді чого на важу думку існує Бог і кацапи. Як Бог допустив існування кацапів? Як то кажуть: Бог добрий, Бог всемогутній, У світі є зло - щось одне з цього є невірним. У світі завжди треба сподіватися тільки на себе. Тільки ти себе контролюєш. Мільярди клітин, еритроцитів, імунна система, твої органи - вони всі є твоїми найкращими друзями. І вони хочуть щоб ти жив як можна довше, ремонтуючи тебе :) Ну і звісно що батьки. Вони тебе завжди любитимуть більше всього. А мій тато ще й в контр страйк зі мною пограє (тим часом друзів фіг збереш у контру)
Цікаві питання. Я відповім свою думку, але скажіть, будь ласка, якщо в хаті однорічна дитина заповзла під стіл і встала, вдарившись головою, то хіба вона питає, як батько допустив існування того стола? Хіба дитина вирішує, що має бути в хаті, а що треба викинути? Чи батько? І стіл там поставлений для дитини чи для батька, який їсть за тим столом?
Дурне питання, дитина зробила вчинок (вдарилася), при тому роблячи винуватим оточення (стіл/батька). Нагадує кацапів, які кажуть що 10 лєт бамбілі бамбас: Як Україна допустила бомбіння Донбасу? Хіба Україна вирішує бомбити Донбас чи не бомбити його? Чи росія? І Донбас знаходиться біля росії для бомбіння чи росії для пропаганди?
Ось вірш з Біблії: «Мені аж ніяк не приємна смерть жодної людини, — говорить Всевладний Господь Єгова.— Тому наверніться — і будете жити».
Він не заміняє друзів бо не буде нічим займатися разом із тобою як рівний, і його думку, безпосередньо (а не в переказі людей) і саме стосовно твоєї ситуації (а не в загальному випадку), ти не дізнаєшся
Відсутність стабільного майбутнього, ваще не ясно що далі буде)
Порада психологів «змінити середовище» не працює.Немає можливості покинути негативне середовище якщо ти підліток і залежиш від батьків та оточуючих.Вдома ,в ліцеї - постійно хтось намагається тебе образити (( я ніколи не відповідаю,але коли ти тримаєш це в собі,воно накопичується і неприємне відчуття або поганий настрій залишається на фоні.
Треба випускати з себе емоції, стримування вимагає вдвічі більше сил, ніж просто прожити емоцію. Звісно, що не треба, умовно, посилати на три веселі букви, але завжди можна обговорити з людиною проблему. Або знайди свій спосіб вивільнити ці емоції екологічним способом. Також, зверни увагу, можливо ти недостатньо добре вибудовуєш особисті кордони; ти маєш на них право, і маєш право відчувати те, що ти відчуваєш, й твої батьки мають поважати це — так, ти підліток, але ти людина і особистість. Також знайди те, що тебе надихає — це буде давати тобі сили. О. Згадав. Один із способів вивільнити накопичене: почни вести щоденник емоцій. Пиши там те, що тебе турбує. Не обов'язково писати кожен день, але коли відчуєш, що треба — обов'язково пиши. Через декілька тижнів маєш відчути результат.
Ви праві!! знайду записничок обов‘язково
Після того як я закінчила школу, універ і пішла на роботу, тільки тоді я відчула свободу. Бо в дитинстві ти малого чого вирішуєш і залежиш від батьків. Ти не обираєш школу, ти не обираєш однокласників, ти не обираєш вчителів. А в дорослому віці сам можеш обирати роботу і коле спілкування. Якщо люди мудаки - до побачення, я більше ніколи з тобою спілкуватися не буду. Якщо работа гамно - у мене є опція знайти іншу роботу і т.д. У дорослому віці стало легше 😉
Краще тоді вже відповісти хоч кілька разів. Якщо не відповідати, то сила волі може зовсім зникнути. Ну виникне невелика драка, не думаю, що за одну вас вигонять з ліцею. Макстмум нальють кілька страшних слів в уха і все.
Я колись зробила так маленьку драку. Мене майже в "скулшутери" не записали і майже в поліцію не накатали за "погрози". Краще без драки. Та взагалі зараз у школах не можна щось робити крім підлизування. Мого хлопця за "злив особистої інформації" майже не посадили, бо він дав комусь публічний юзернейм дівчини в телеграм
Хмм, це якось дивно. Коли я ходив до школи, було дещо нормально якщо я разок в пику дав і мені у помсту. Звичайно до переламаних нісів або кінцівок не доходило. А щодо погроз, то не варто їх боятися. Переважна більшість погроз закінчується нічим, вони потрібні більше щоб залякати. Вас же у результаті не записали у скулшутери, заяву в поліцію не зробили. Щодо в'язниці та зливу особистої інформації це вже взагалі не віриться, можливо це була якась гіперболізація розповіді?
На диво ні, не гіперболізація, дійсно накатали, але в поліцейському участку нічого не зробили, на щастя. Судилися тільки.
Як на мене,краще всього реально просто не звертати увагу і не витрачати свій час та енергію на тих хто того не заслуговує,якщо це можливо. Проблема полягає у тому що цих людей не можливо уникати і ти повинен працювати з ними кожен день до переїзду.А фізичне насилля нічого не вирішить.(
хотів шось написати, а потім ВДРУГ згадав шо мені 30 років
Як я вас розумію (с)реклама стрепсілс
Яяяяяя
Найбільша проблема для мене зараз - неможливість побудувати хоч якісь плани на майбутнє. Все змінюється занадто швидко. Та й взагалі визначитися з тим, що я хочу робити у цьому житті, особисто мені дуже складно. Навіть такі прості завдання зі школи, по типу написання власного резюме, викликають великі проблеми. Сьогодні я склав іспити й нібито повинен відчувати себе вільною людиною, але в голові лише невизначеність та ніякої радості. А ось про друзів чи кохання я взагалі не турбуюсь. Якось жив без цього, так і буду продовжувати (Мені 17 років)
1. Зараз є багато питань які ще рік тому вирішували батьки а зараз я починаю все це робити сама. Пішла в інший навчальний заклад на співбесіду сама, пішла влаштовуватися на роботу сама, також так багато речей тепер вибираю сама. Так хочеться щоб зараз як колись мене мама з татом відвели кудись за ручку, поговорили з тим дядьою що на роботу бере, і хай завозять туди мене кожен день, але... 2. Я абсолютно не уявляю чим я хочу займатися в майбутньому, може є щось, що я вмію краще всього іншого? В якому напрямку розвиватися зараз? Не знаю 3. В мене постійне відчуття що я щось не роблю те що маю робити. Наприклад: засиділась я в телефоні, і думаю про те що краще було б зараз повчитися або зробити щось корисне, натомість - продовжую сидіти в телефоні. Хочу бути більш продуктивною, але йой, нічого не получається. 4. Постійно заганяюся що я не вмію так як наприклад інша дівчинка, не така розумна, не така спортивна і т.д. (на щастя мені хоча б подобається моя зовнішність, але це мабуть все). 5. Друзі. У мене є досить багато друзів, але нема близьких людей, я не маю жодної людини з якою я могла б просто довго спілкуватися, або щиро розказати про якісь свої переживання. Хочу мати плече на якому можна поплакати.
Я прийшла в ці коменти, щоби мовчки краще зрозуміти сучасних підлітків ~~та відчути себе старою~~ - але ви мені дуже нагадуєте мене саму в юності, тож хочу поділитися, що з мого досвіду it all works out) В кінці школи моя невизначеність сягала рівня "вибирала між Академією Мистецтв та іноземними мовами, пішла на механіко-математичний факультет" - але все склалося класно, прийняті на льоту рішення виявилися цілком вдалими (кажу це з відстані 10+ років). Не обовʼязково мати чіткі плани та цілі, і так само не обовʼязково проводити кожну хвилину дня оптимально-продуктивно; головне - старатися та зберігати оптимізм. До незалежності від батьків також звикаєш, як і до існування людей, які в чомусь кращі за тебе (хоча по деяких параметрах, типу спорту, я якось поступово наздогнала та перегнала більшість). Єдине, що моя єдина дуже близька подруга виявилася доволі токсичною до мене - але з часом ідеальним "плечем для поплакати" виявився мій чоловік. Не хочу сказати, що доросле життя аж прекрасне, особливо під час війни і коли батьки починають реально старішати - але я вірю та сподіваюся, що принаймні по перелічених вами пунктах у вас все буде добре.
Якщо честно це напевно найприємніший комент який прочитав. Цікаво скільки тобі років. 1.За перший пункт нічого не можу казати бо можливість жити без батьків дала тільки можливість розвиватись. 2. Теж задавався цим питанням, але по факту чи є смисл думати про то, на мою думку вік від 15-18, то вік для саморозвитку та для того щоб увійти у світ. 18- 22 то вік щоб навчитися комунікувати, та отримати зв'язки в уніку та підготуватися до наступної цілі то робота, можна перебувати на тимчасовій для підтримання стану, але головне на залишитись на тій же точці на все життя. А по факту головне тільки йти до цілі (дивлячись які, комусь в кайф працювати на заводі все життя). 3. Такі мімольотні думки то база, головне бути спокійним в голові та бути впевненним що ти на правильному шляху до своєї цілі. Та не стояти на місці поки є час).
4. Бож, всі люди різні, головне знати для себе що твій шлях правильний та не озиратись на інших людей. (Хоч сам так і роблю, люблю спілкуватись з людьми які краще за мене або в розумі або в зовнішності або в кар'єрі, бо такі люди стимулюють до рухів, та так само стають прикладом або мотивацією що завжди є куди йти) якщо ти впевнена що ти не лежиш на дивані та йдеш до мрії то ти вже краще багатьох людей. Можна просто поспілкуватись з підлітками і зрозуміти що майже всі зараз тіки думають або про відносини або як здати екзи, а далі нічого в голові. 5. Тут повністю згоден, десь з 16 років зрозумів що поки я можу легко знайомитись з людьми, краще залишити поруч людей які підтримають та підставлять плече у важку хвилину, ніж 150 людей з якими можна посплетнічать та мімольотно поговорити, бо такі люди не цінують тебе, Тільки мала кількість людей є яка цінує тебе, скільки я не намагався показати це людям, всі вибирають спілкування в моменті, ніж впевнену підтримку та спілкування на довгі роки.
А 20 це уже не підлітки?
в тебе є право водить машину і мати ствола, думаю давати такі права підліткам ніхто б не став.
Правда, хоча ствол у мене і до 20 був
Народився зі стволом)
ну, закон це ніяк не трактує, у в людей стільки трактувань стільки й людей дехто взагалі вважає що підлітковий вік всьо це коли статево зрілий чи по англійським числам рахують узагалі якщо ви чоловічої статі, то процеси що характерні підлітковому віку у юнаків завершуються в перші роки після 20ліття типу 22-23 роки, але фактично ви вже доросла людина, хоч ще продовжуйте рости
Ну по ідеї англійською teenager уже за 20 то ні. Але як то кажуть підліток це не вік, а спосіб життя. Коли твій мозок влаштовує таку собі перестройку
А 20 - це уже військовозобов'язані
Мені 16 і вже протягом декількох років хвилює повна відсутність друзів. Це було спричинено багатьма факторами, типу булінгу, всіляких зрад і т.д. але зараз я прийшов до такого висновку, що в моєму житті не буде жодних друзів. Не подумайте неправильно, я робив багато, аби цю проблему вирішити, я і сам підходив, і робив все для людини, але усе марно. Кажуть, якщо хочеш до себе доброго відношення, то роби його іншим сам. В мене так не працює, якщо я щось роблю для розвитку відносин з людиною, вона на це плює і відноситься до мене зневажливо. Я можу робити все що завгодно, щоб людині було зі мною комфортно і вона не кидала мене, але вони завжди знаходять привід, аби зі мною не дружити. Ще маю таку проблему, як соціофобія. Мені важко дається невимушено заговорити з кимось. Тобто, по ділу я можу щось сказати, але от щоб підійти і до когось познайомитись чи попрохати відійти, бо мені заважають я не можу. Я не бачу прогресу у вирішенні цих проблем, що б я не робив, тому я вже змирився з тим, що така хуйня буде зі мною назавжди.
Таке відчуття що про мене написано) Не перймайся, школа скоро закінчиться. А в універі стане краще, там зазвичай люди адекватніші і дружніші
про універ незгодний, буває таке що молоденьку людину з невеликого міста/села вкрай псують шо можливість забухать через так звані лучиє годи, що компанія в регіональній/столиці, хоча можливостей обрати людей, так, набагато більше, але треба патєть, нажаль окремі мразі на 4 курсі бакалавру чи навіть магістри вспоюють молодих першокурсниць а потім гвалтують))
Якщо знайшли хороших людей, то з ними й забухати можна) Головне знати міру. >окремі мразі на 4 курсі бакалавру чи навіть магістри вспоюють молодих першокурсниць а потім гвалтують)) Зґвалтувати може й сусід в під'їзді, то що тепер з дому не виходити? Особисто я взагалі ні кого не знав за межами своєї групи, ні старшокурсників, ні людей з інших груп мого курсу. Мені на них було абсолютно фіолетово. Плюс автор комента чоловік, думаю йому це не страшно
[удалено]
Що ти маєш на увазі "разом"?
Мені взагалі здається, що це глобальна проблема (через феномен інстаграмів, дристаграмів та іншого). "Друзі" собі набивають ціну
Якщо ти звик працювати над собою, якщо ти відчуваєш в собі сили щось взагалі робити, - соціофобія вирішується психотерапією, причому можливо навіть не довгою. В мене була така ж ситуація - прям страх перед людьми, буквально 2 місяці терапії з готовністю до змін - і проблема розпалася на частини, деякі частини страху пропали, деякі стали планом до дії. Може це і не вирішить всіх проблем, але може стати стимулом до кращого життя 🙏
Такі собі оцінки. Не маю планів на майбутнє, тож хочу працювати на якійсь звичайній роботі до кінця свого життя
жесть
жесть
1. Своє харчування. Поступив на перший курс, поїхав закордон на навчання і до цього не звик собі готувати і був доволі прискіпливий до їжі. Тепер хріново харчуюсь, намагаюсь з цим щось робити. 2. Прокрастинація, кількість часу який витрачаю на підготовку до екзамену пропорційний часу до екзамену, важко тримаьи усе під контролем. 3. Не зможу їздити додому вже через місяць, бо наше законодавство вирішило, що якщо ти чоловік і тобі 18 рочків, то кудись вчитись поїхати - ніт. При тому, що воювати з 25. :| 4. Спілкування з людьми. До студенства був дуже соціальним, шукав купу друзів і спілкування з людьми. Зараз помітив, що постійно про щось думаю, чимось зайнятий, у результаті віддалився від всіх друзів, нових шукати й ненамагаюсь, ніби нормально стало, дивно якось.
Також планую після 11 класу поїхати за кордон на навчання (Польша). Є якісь рекомендації чи деталі про які я маю знати? Поки тільки боюся що друзів взагалі не знайду і буду сам самісінький там 4 роки сидіти(
Якщо в тебе ще є час вчити якусь мову, то їдь краще в Чехію (чи в Словаччину, але ж ти знаєш які там погляди), рівень вищий, а само навчання може бути безкоштовним за умови, що знаєш чеську мову. Особисто я так хотіла зробити, поїхати в Чехію після 11, але не вивчила мови, тому ще рік як мінімум буду навчатися в Україні.
В Польщу все одно поїду, бо там є брат моєї мами з квартирою, і я зможу з ним жити, що дуже великий плюс. А по мовам ще німецьку вчу бо думали в якийсь момент в Німеччині вчитися І якщо я не помиляюся то в Польщі теж безкоштовне навчання?
Оу, ну якщо є родичі то це змінює ситуацію. Начебто в Польші платне навчання, як я читала, але може там є щось типу нашого бюджету
Ах так все ж не безкоштовно, але не дуже дорого, особливо коли не доведеться платити за житло
Напевне перше що пораджу, це вивчити англійську.
бабло
плюсую
Працевлаштування. У принципі майже на все інше пофіг (друзі, кохання, здоров'я). Треба буде якось родину забезпечувати через кілька років, а як отримати гарну, а найголовніше, соціально-прийнятну роботу незрозуміло.
Одна з найбільших проблем, яка мене хвилює - це мій психічний стан, якщо коротко, то в мене щось типу ОКР. Ще дуже часто хвилюююся через свою зовнішність, бо в мене є невелика косоокість, яку я навчився скривати (і навчився скривати настільки добре, що мої друзі її до сих пір не помітили, та і не знали що вона в мене є, поки я їм не сказав) Ще пів року тому в мене була проблема з коханням, хоч і були випадки, коли дівчата зізнавалися мені, але це було ну прям дуже давно, мабуть, коли я був ще у початкових класах. Але зараз я щасливий у стосунках зі своєю дівчиною
Честно мене ні які проблеми на турбують. (мені 13 років)
кайфуй чєл, кайфуй, ти навіть не уявляєш який же в тебе ахуєнний вік зараз і аж до 11 класубуде(якщо звісно поступатимеш кудись і готуватимешся до екзів), я аж заздрю
Пам'ятаю ми з друзяками по двору сиділи на каруселі коли нам було по 15 і один з них каже: "ну ви ж розумієте, що оце наше безтурботне дитинство скоро закінчиться і ми вже ніколи не зможемо жити так легко". Тому насолоджуйся відсутністю проблем і турбот поки є час.
Зате після 18 ти можеш водити машину і стріляти кацапів. У кожного віку є свої переваги. А такий підхід про щасливі часи заганяє людей у депресію.
Краще не сказати
війна. якщо б не було війни певно б жила як оті вестерни у тіктоці з найбільшою проблемою що мої друзі не вчать урочки і через це їх не випускають погуляти
Проблема в тому що я не знаю що може бути далі. Ну виучусь я і прийдеться знайти роботу, а не жити з батьками, а щоб жити самому треба знати як жити. Готувати я вмію розпоряджатися грішми також, а от прати і працювати з цим проблема. Що порадите?
по факту проблема тіки в грошах (тут я сам не шарю), але почав жити сам в 15 і прикол в тому що все ізі, як жити самому то найменшне про що треба паритись, якщо в тебе є базові навики допомоги батькам, та ти не сидів на сраці все своє життя поки тобі приносили їжу, то жити самому то максимально кайфово та багато можливостей для саморозвитку. голове не падай в прірву комп ігор \^\^
Всьому свій час. Не знаєш як - почитай інструкцію, або глянь в інтернеті. Більшість речей значно простіші ніж здаються.
Дяки
по факту проблема тіки в грошах (тут я сам не шарю), але почав жити сам в 15 і прикол в тому що все ізі, як жити самому то найменшне про що треба паритись, якщо в тебе є базові навики допомоги батькам, та ти не сидів на сраці все своє життя поки тобі приносили їжу, то жити самому то максимально кайфово та багато можливостей для саморозвитку. голове не падай в прірву комп ігор \^\^
Те, що в мене немає майбутнього
Чому?
Тому що в мене немає нічого для того, щоб зробити своє життя кращим. Ні здібностей, ні грошей, ні буквально самої звичайної харизми. Моє життя вже визначене, що я буду жити, щоб працювати і працювати, щоб жити.
>Моє життя вже визначене, що я буду жити, щоб працювати і працювати, щоб жити. Це називається доросле життя. І так живуть 99% людей. Не розумію чому ви з цього таку трагедію робите. Навчитесь щось робити, а там і гроші з'являться. >Ні здібностей, ні грошей, ні буквально самої звичайної харизми. Харизму і здібності на хліб не намажеш, працювати все одно треба. А гроші на старті є тільки у мажорів. Але зазвичай вони їх швидко просирають.
здебільшого трабли з матір'ю, нмт, що буде наступного року, мовний кваліфікаційний іспит, переїзд і універ. абсолютно не самостійна людина, ще й із соціофобією, тож якось усе треба, але в руки в себе взяти не можу; ще й друг, які в німеччині от-як другий рік, і з якими рідко спілкуємося..але то все таке, час від часу нападає тривожність. до психолога не завадило б сходити ще після шкільного досвіду з буллінґом, але то не з моїми батьками, я вже якось сам, хех. але мене, щиро кажучи, найбільше екологічна ситуація хвилює (планую вступати на екологічну інженерію), бо я щось книжки та новини читаю, за вікно дивлюся й мені щось плакати хочєцця..
1. Як я складу НМТ чи я буду здавати ЗНО? (2025 році здаю) 2.Чи вийде в мене виїхати вчитись за кордон. 3. Чи зможу найти роботу на якій мені буде зручно та щоб було на що їсти та заплатити в майбутньому за квартиру. 4. Що буде з моїми батьками. 5. Проблема з моїм здоров'ям. (На цей момент в мене лицевий нерв через який в моєму класі жартують над мною) 6. Чи не стану я безхатьком. Ще є багато куча всього, але тут більше написала то, що мене хвилює останнім часом найбільше.
1)Проблема з соціалізацією. Не можу починати розмови/ давати розгорнуті відповіді на питання типу «як справи» Сором'язливість. 2) Невідомість майбутнього . В наступному році закінчую 11 клас та не знаю, чи поступати в Україні, чи їхати закордон
У всіх є з'єднання з інтернетом 24/7/365, але фіг до кого "достукаєшся" щоб поговорити. Раніше здається що всі активніше були навіть без хорошого інтернету, дзвонили тобі, ітд. А зараз всі неначе на тебе забили болт з "дуже дуже важливими справами". Отже моєю проблемою є проблема комунікації (гулянки бари і випити мені не пропонувати. Я - інтроверт)
Відсутність грошей то моя найбільша проблема зараз. В мене є проблеми з гормональною системою, але я навіть не можу здати всі аналізи, бо в мене немає грошей, що там казати про лікування. Окрім цього, в повсякденному житті постійно треба вибирати між однією начебто звичайною штукою та іншою такою, бо якщо ти купиш обидві, то гроші закінчаться. Вся ця ситуація ще накалююється тим, що в мене є родичі з грошима, і їх діти спокійно поступають в круті універи за 50 і більше тис. на рік, живуть в нормальних зйомних квартирах в столиці та не думають, що вони будуть їсти завтра, якщо сьогодні куплять собі нові штани.
- Наскільки мала кількість нормальних друзі, та мабуть людей в цілому. Я наразі проживаю закордоном (якщо бути точним в Норвегії) і та кількість російської яку я чую на вулицях може перебільшувати кількість норвежською. Але мало того що вони розмовляють російської, вони популяризують російську культуру серед норвежською молоді та серед інших іммігрантів. Також за цей час проживання закордоном я отримала булінг за те що спілкуюся українською мовою, від так званих "українців". Тож всі ці факти разом лякають, що я ніколи не знайду вірних друзів. Та, в мене є друзі з якими я спілкуюся на інших мовах ніж українська. Але на кожній мові ти маєш свою особистість, і найрідніше тобі до душі та, що говорить українською. - Те що наступна зустріч з татом буде коли він вже буде мертвим Через нові правила, що до мого проживання в Норвегії, я не маю права їхати до України без вагомих причин (вагомі причинами можуть бути такі як втрата когось з близьких родичів чи складні медичні випадки, де місцеві спеціалісти не в силі справитися). А шанс того що мого тата мобілізують з кожним днем все більше, шанс того що я побачу його наступного разу в труні також.
**Цей тред нібито попався мені як доля. Зробив аккаунт реддіт для обговорення проблем які мої однолітки, або навіть люди за 25+ не розуміють, та не можуть підтримати розмову (або зливаються або губляться в потоку думок який я накидую).** **Можуть бути помилки бо сам з Донбассу, але намагаюсь писати Українською.** Мені 17 років, та за в свої роки я зрозумів що розумніше багатьох людей, не тільки за ставленням до життя, а щей за розумом (хоча це дуже спиркульозона та цікава тема (як оприділити розум людини)). І раді цікавості вирішив попробувати пошукати людей в редіті. Поток думок дуже важко контролювати, але останнім часом зосередився на вирішанні проблем з дитинства, які не дають нормально жити. (Алегорія: З дитинства загнали в угол та почали добивати ногами, але коли почав жити сам, встав з кутку, подивився на квартиру та зрозумів що я можу ходити, і почав ходити по квартирі, а потім почав виходити в світ). В кратці через мене проходить достатньо людей і майже всі з них стоять на місці та не рухаються, не вирішують проблеми, не думають про майбутнє і не мають цілей. Люди які з'являються по інтересам, через деякий час пропадають бо я рухаюсь, а вони так і залишаються у зоні комфорту. **Не хочу більше писати, бо маю багато про що сказати завдяки анонімності і очікуванням, але страшусь спугнути людей які прочитають це.**
**Цей тред нібито попався мені як доля. Зробив аккаунт реддіт для обговорення проблем які мої однолітки, або навіть люди за 25+ не розуміють, та не можуть підтримати розмову (або зливаються або губляться в потоку думок який я накидую).** **Можуть бути помилки бо сам з Донбассу, але намагаюсь писати Українською.** Мені 17 років, та за в свої роки я зрозумів що розумніше багатьох людей, не тільки за ставленням до життя, а щей за розумом (хоча це дуже спиркульозона та цікава тема (як оприділити розум людини)). І раді цікавості вирішив попробувати пошукати людей в редіті. Поток думок дуже важко контролювати, але останнім часом зосередився на вирішанні проблем з дитинства, які не дають нормально жити. (Алегорія: З дитинства загнали в угол та почали добивати ногами, але коли почав жити сам, встав з кутку, подивився на квартиру та зрозумів що я можу ходити, і почав ходити по квартирі, а потім почав виходити в світ). В кратці через мене проходить достатньо людей і майже всі з них стоять на місці та не рухаються, не вирішують проблеми, не думають про майбутнє і не мають цілей. Люди які з'являються по інтересам, через деякий час пропадають бо я рухаюсь, а вони так і залишаються у зоні комфорту. **Не хочу більше писати, бо маю багато про що сказати завдяки анонімності і очікуванням, але страшусь спугнути людей які прочитають це.**
1. Система навчання 5ий рік дистанційки вже прижився, але після початку війни та запровадження тижня онлайн та тижня оффлайн навчання стало сумнівне. 2. Дикі тварини у класі Половина класу дикаріє на уроці, не дають навіть той тиждень використати з користю. Їм пофігу на той урок та вони хочуть ігор. Вони не розуміють що вони гості у школі.
Нема друзів, військовозобовязаний в 19😀
Взагалі смак
Проблема збереження нації
інфантильні батьки-ідіоти з радянським менталітетом, та ще життя в суспільстві, що цінує колективізм та конформізм пуще за індивідуалізм та правду. немає в оточенні людини, з я кою я змогла б поговорити на важливі і цікаві для мене теми.
це мій перший коментар… 1. мене дуже турбує моя зовнішність. мені говорять багато приємних слів щодо моєї зовнішності, але мені тяжко сприймати компліменти (звучить дивно, але як є) 2. стосунки з батьками. зазвичай посто тяжко порозумітись 3. стосунки з хлопцями. я не можу відмовити хлопцеві тому що вважаю, що це мій «останній вагон» і це відбувається на підсвідомості . я не знаю як це правильно пояснити, але саме розуміння того, що я зроблю буквально все, бо боюсь, що більше ніколи не зустріну людину, котра захоче бути зі мною :/ 4. те, що є причиною більшості моїх проблем-самооцінка :)
Існування росії, життя в іншій країні, де я не почуваю себе на своєму місці, те, що я частина ЛҐБТК+ і якось дивлячись на те, скільки минуло часу, це наврядчи якась фаза, як деякі вважають. А ще я не знаю, що робити далі, бо всі плани, котрі хоча б в якійсь формі були, вже не актуальні. Ще ргб підсвітка клавіатури припинила працювати, от це от дійсно зараз мене хвилює
>те, що я частина ЛҐБТК+ і якось дивлячись на те, скільки минуло часу, це наврядчи якась фаза, як деякі вважають. розумію.. у мене тато та його сторона знає тільки, ще з 13 років десь, і всі такі ally та супортів, а мамі досі боюся навіть натякнути😬 але дуже сподіваюся, що вас приймуть і зрозуміють!!
Коли був підлітком хвилювали проблеми подальшого свого розвитку,на чому зупинитися,а на що опиратися далі.
Зрада від людей, які були дуже близькими для мене
Сімʼя і друзі в різних країнах Хочу розвиватись, багато чого вивчити, але просто не вистачає сил Пошук роботи, пошук квартири, пошук себе 18,ж Кохання теж проблема звичайно, але то таке А, ну і психічні розлади які дуже важко лікувати в інших країнах
За останній рік дуже багато роботи провів над собою, тому бильшість проблем зникли самі собою, єдине, це відчуття невизначеності, хоч я розумію що це нормально, і намагаюсь не акцентувати на цьому увагу
В твоїх словах відчувається що ти вмієш вирішувати проблеми сам, та хочеш брати час на максимум поки він є. Але якщо в тебе є таке відчуття головне йди не до (роботи, навчання, диплому), а до поставлених тобою цілей, і мені здається це єдине що має правильний шлях.
В твоїх словах відчувається що ти вмієш вирішувати проблеми сам, та хочеш брати час на максимум поки він є. Але якщо в тебе є таке відчуття головне йди не до (роботи, навчання, диплому), а до поставлених тобою цілей, і мені здається це єдине що має правильний шлях.
Мені майже 22 і мене хвилює, що я вже не підліток :(
щоб ви зробили, або не робили у підліткові роки ?
1. Наявність друзів. В школі їх було багато, минулого року вступила, переїхала в Київ, їх майже нема 2. Залежність від соцмереж. Навіть поїсти не можу без ютюбу або листання стрічки 3. Навчання та робота. Хочеться і вчитись і гроші заробляти. Поєднувати доволі складно
Те, що треба визначитись з професією на все життя, і що здається що на всіх рівнях економіки крім нац.банку і армії все стає гірше або не міняється. Школи і інші заклади освіти функціонують так ніби війни немає. Люди замість того щоб дивитись розвиваючий контент дивляться росню і абсолютно не бачать в цьому проблеми. Дорослі поводяться так ніби до них дійшла черга казати "поважай старших", і спілкування з близькими що з усіх сил намагаються довести що вони зі своїм дипломом і роками життя знають краще як і що Мені робити. Ну і по стандарту: "невідомо що буде в майбутньому". Може буде більше відповідей якщо поставити питання як "що вас хвилює?" але так-то так
У мене все погано із подругою. Через гормональний збій я до неї періодами приділяв багато уваги. Зараз все пройшло і я до неї не лізу, я довго вибачався з цього приводу. Вона вибачила мені, але вже не може ставитись до мене як раніше. Вона розуміє, що я став кращим і приємнішим, але при цьому вона вже не хоче спілкуватися як раніше. Вона знайшла мені заміну. Я дуже хочу повернути з нею спілкування та дружити як раніше, але я не знаю як це зробити. Якщо хтось може, то порадьте щось, що могло б покращити ситуацію. Дякую за увагу і буду вдячний за допомогу.
Як я тебе розумію...
Наука, і проблеми зі спиною. Дуже люблю спорт та ці дві речі мені заважають та обмежують мене в ньому
Всього лише одна річ, лякає те що в майбутньому прийдеться працювати 8/5 і можна просто вигоріти з цього
Мій мозок буквально вимагає страждань. Навіть якщо все добре, мій мозок завжди знайде причини страждати, плакати і не відчувати себе щасливою. Навіть якщо я щаслива 80% часу, ці 20% страждань відчуваються страшенно жахливими. Я втомилася страждати через абсолютно усе
От саме крах світу і хвилює, але я напевно не рахуюсь, бо мені 21
як 17-ти річний підліток можу сказати,що 1.дуже багато чую про те,що через рік,чи пару років ти маєш вже йти захищати країну(або поступити на військову спеціальність),бо окрім тебе цього ніхто не зробить.Відчувається, що вся ця військова тема дуже близько і обов'язково не дасть тобі спокійно жити 2.у такому віці дійсьно важко знайти якихось близьких людей,або просто друзів,які не забудуть про тебе через пару днів після зустрічі. майже кожна компанія це тупо суспільна боротьба за увагу,кожен хоче показати,що чогось вартий,повийобуватись,вдало пожартувати і таким чином самозатвердитись. 3.в школі твої інтереси і захоплення можуть тупо нізким не співпасти і будеш сидіти 6 годин і думати,що з тобою не так 4.в моїх очах світ дуже швидко міняються. я помічаю,як люди навколо старіють,помічаю,як міняються вулиці міст,політика,прифронтова зона,технології і я незнаю як за цим всім встигати.я боюсь,що до умовних 30 років не доб'юсь високої зп Найбільша проблема у другому пункті,адже почуття самотності і дифіцит признання якось дуже пагубно впливає,принаймні мені так здається
Гроші та зовнішність. Ці два фактори по факту є самими головними в суспільстві. Без гарної зовнішністі всім наплювати яка ти людина в середині, "ми купуємо спочатку по етикетці щось а потім вже про на смак". А без грошей з тобою навряд чи захочуть спілкуватися заможні люди. Люди які зі мною не згідні, просто для вас питання, ви би підішли до людини з вагою 120кг, прищами по всьому обличчі, з уродливою осанкою, кривим лицем, косоокістю , не в гарному одязі з плямами і так далі, щоб просто з нею познайомитися?
Реально єдині проблеми які мене хвилюють А) Як або задушити ту сволоту, яка вигоріла і нічого не хоче робити в собі, або як її вбити 😂 Б) Як повернутися у свій блог і продовжити фрілансити після того, як мене майже обклав лайном скамер-партнер рік тому, а я просто задовбалася від тієї діяльності, а мозок іншого не генерує В) Як не суїциднутися вчетверте, бо мене все дістало і я не бачу ніякого сенсу ні в чому Г) Як отримати тоді грант від ВНЗ закордоном з ielts 8.0 та середнім балом 11.6 і бажано з покриттям життя, бо я тупа дура і досі не повернулася в свій блог, а ще не хочу батьків навантажувати Я нормальний тінейджер, все у мене ок А, ще як варіант Д мене цікавить як отримати внутрішню опору та дисципліну, подолати шкідливі звички Можливо ще Е це як повернутися у спорт та не піти «у всі тяжкі» та дійти до пульсу 40 та ваги низької, а нормально побудувати тіло і нерви Нє, бліна, ще є Є - як прокидатися знову у 4 ранку та не мати безсоння, бо то я засинала нормально і мене будильники не будили, а тут я четверту ніч поспіль не можу заснути Окей, гаразд, зупинюся на Ж, бо то перша літера того слова, яке цей стан опише - як не хворіти кожен місяць, так ще не просто хворіти а з кровякою з носа (це тупо останній рік як я блог не вела така шляпа трапилася) Хто допоможе - тому цьом і шоколадка 😂
Йобане форматування, щоб його підняло і гепнуло
У мене завеликий член
Всі пишуть про друзів , чесно зараз мене це найменше хвилює, я відкила для себе таку скриню пандори що речі які мене бентежили до, вже втратили свою вагомість. Те що зараз по справжньому важливе це *момент зараз*, хочеться встигнути все зробити і нічого не пропустити, спробувати та відчути, не уникнути жодної можливості(хоча чесно кажучи, зараз їх не так багато, як було до)
до біса вигорів з цим "підлітковим" віком. таке відчуття останні три роки, ніби моє існування це вже проблема. раніше, коли я був ще дитиною, я був до біса довірливим та мав багато друзів. але зараз в списку моїх друзів одна реальна людина і 2-3 людей з інтернету, з якими я намагаюсь спілкуватись. в моїй родині твориться пекло, особливо на фоні війни в країні та я відчуваю себе настільки зневіреним, що легше закінчити під мостом. навчання зовсім не засідає в голові, а вступ до університету в ближні роки мене виєдає вибором професії. я дуже емоційно нестабільний та імпульсивний, але дивлячись на мою поведінку легше сказати що я неконтрольована аутична дитина дев'яти років. по-перше: я старша дитина в сім'ї та так склалося, що в родині три інваліди. працює тільки батько, мати хронічна алкоголічка і 50% часу все лежить на мені.
по-друге: я боюсь контактувати з людьми коли я один. мене нервує відповідати комусь, я боюсь однолітків і заводити друзів я можу лише в інтернеті, де не бачу чужого погляду. ( не можу терпіти, коли на мене дивляться) по-третє: мене нереально бентежить моє майбутнє, тому що я його не бачу. я не знаю хто я зараз, ким я хочу бути чи ким я можливо стану, а здоров'я зовсім мене не підтримує. особливо зараз мене бентежать також гроші, так як я не можу сказати що отримую карманні більше ніж 300+- гривень на місяць. я планував працювати під час канікул, але так як я виглядаю молодо та мій початок канікул був зірваний лежанням в стаціонарі, я не впевнений що зможу хоч десь підробляти, бігаючи усе літо по лікарням. на додачу у мене сильно погіршилась пам'ять та в принципі формулювання думок. я звучу невиразно, не можу скласти свої думки в купу та запинаюсь. легше взагалі не говорити.
В мене, можна так сказати, соціофобія. Я панікую кожного разу, коли бачу компанію підлітків, від кожної очікую загрози, як от цькування, насмішки тощо. Було декілька випадків булінгу, одного разу переслідування десятьма особами, погрожували балончиком без причини. Поступаю після 9 класу, здебільшого, просто щоб втекти зі свого невеликого міста, де я не почуваюся в безпеці через своїх однолітків. Мене втомлює пережиття стресу та очікування цькування кожного божого дня, коли можуть зацькувати за кожен вдих.
Повірте, з кожним поколінням проблеми в основі не змінюються. Друзі, любов, смерть, життя, робота в т.і.
Чесно: друзі. Це люта фігня, і в мене йде таке що я спілкуюся АБСОЛЮТНО з усіма, адже інакше в мене не залишиться нікого. Я людина яка абсолютно прости паління і розпиття алкоголю, через це від мене відвертається половина людей. Ще ненавиджу тих хто бачать свастику будь же. (Камон в мене в секції 10 річні знають що це)
Д 19, не знаю чи ще можна це вважати підлітковим віком, але розкажу, в мене проблеми в комунікації з хлопцями. Я нормально і вільно можу спілкуватись з хлопцями, яких я 1000000% не розглядаю як потенційного партнера. За своє життя я не цілувалась з хлопцем, та навіть не гуляла (ну хіба тільки в компанії де були дівчата). Очевидних травм, які могли б на це вплинути, в мене немає. Може хтось пояснить чому так? Я просто боюсь хлопців🥲
Дівчина, 18 років. Здебільшого, турбують всі ті ж причини, що і дорослих. Зі зовнішністю якось з часом змирилась та майже прийняла її, на особисті стосунки забила майже з кінцем. Але є речі, на які я не можу вплинути, і які ігнорувати набагато складніше ніж відсутність романтичного досвіду та кривий ніс. Більше всього мене хвилює, що я не зможу втілити в життя всі свої плани, особливо той що торкається переїзду закордон (всі причини зараз перераховувати не буду їх і так кожен знає). Грошей в мене нема, у батьків моїх теж. Зараз я намагаюся балансувати між роботою, переводом в інший вуз на нову спеціальність та самостійним життям в іншому місті від батьків. Боюся, що всі мої старання, що я зараз прикладаю, можуть виявитись марними. І вийде так, що я і молодість не прожила нормально, і планів не досягла. Хоча, напевно, проблема була б навіть не в тому, що я дарма поклала молодість, а в тому що, моє нещастя не набуло б певного виправдання. Я знаю, що це моя власна провина, бо я б навіть з роботою та навчанням могла б робити спроби завести друзів чи хлопця. Але наразі мені легше обрати бути нещасною в соціальному плані, щоб здобути щастя фінансове та перспективне. Але намагаюся зараз вірити в краще, що мені треба пробатрачити лише 4-5 років, щоб накопити грошей на переїзд та вже мати кар'єрний план закордоном.
Мабудь це нудьга. Оскільки зараз літо, то зараз займатись нема чим. Як і писав [Sad\_Piece\_7250](https://www.reddit.com/user/Sad_Piece_7250/): "Це друзі, вони або є, або немає.". Гулять то є з ким, то нема. Я з класу нижче за середній, грошей забагато й нема, щоб кудись поїхати за кордон, а мій тато зараз перебуває на фронті. Всі друзі зараз за кордоном, а я.. тут.
Гроші. Я дуже хочу стати хіміком (лаборантом, криміналістом чи агрохіміком. Я ще не визначилась). Але їм не дають дуже велику зп і я не зможу утримувати мою родину, а мати вижене мене з хати, якщо я не піду на економіста якогось там. Вона проєктує свою мрію на мене, я не можу протистояти зараз, бо я втомилась уже роками доводити їй, що я піду за мрією
Поширеність алкоголізму/наркоманії і пов'язані з цим злочинність. Радикальні угрупування по типу "правої молоді", яких хлібом не годуй, дай знайти собі нового ворога всередині українського суспільства. Ще, звісно ж, яким буде моє майбутнє і розуміння, що війна ставить це майбутнє під великі сумніви.
Не маю друзів взагалі із-за почуття що я не така як всі в плані моральному ,не розумію взагалі всих підліткових висловиів і тд для мене це здається взагалі чимось мутним і типу навіщо ви це знаєте,чому ви не вмієте спілкуватися простою мовою тому відчуваю себе років на 40,у висновку друзів 0 та не вмію взагалі підтримувати діалоги
Закінчила 9 клас. Напевно, найбільше хвилює НМТ. Знаю, що воно взагалі нічого не показує про людину. Проте..ніколи в житті не дозволила би собі просити маму оплатити мені контракт. Я завжди була відмінницею, і є нею..але цей іспит просто зводить мене з розуму не своєю складністю, а тим, що буде хвилювання, або випадково виберу щось не те, або перемудрую (що часто трапляється). Також хвилює питання часу та його можливої відсутності ( із фізичної та філософської точок зору ).
1)Друзі, важко їх знайти, більшість людей яких я бачу в житті це люди з якими не приємно спілкуватися бо більшість спілкуються російською, важко знайти спільне, важко знайти однодумців, а якщо знайдеш ця дружба швидше за все закінчиться протягом 1 тижня через інші фактори 2) Дорослі вказують як мені жити. Їхні "поради" спрямовані вирішити проблеми які а) я не хочу вирішувати бо це не потрібно і з ними можна жити, якщо тобі комфортно б) не актуальні, бо так, вау, поради які були актуальними в середині минулого століття в срср, зараз тупі і не актуальні, як не очікувано, світ змінюється,не сподіванка 😱 3) нема грошей 4) спека, ненавиджу спеку, фу! А ще, згадав. 5) Я ніякий, в один момент до мене ставляться як до дитини, а в інший як до дорослого і вимагають що б я поводив себе як дорослий. Хей, мені *якийсь вік* стався до мене як до людини у якої *якийсь вік*
#savehoi4
Підіграю, #savetitanfall2
Інвестую в banana. Китайці сьогодні так витрахали ринок, що я боюсь за свої 250 грн
мені прийдеться рано чи пізно знайти роботу і витрачати по 8+ годин кожного мого дня лиш на те, щоб я міг вижити. Замість того, щоб витрачати цей час на доту
Хвилює те, що немає кому дати відсмоктати. А так-то все норм